СВИНЦЕВЕ ТА ЦИНКОВЕ БІЛИЛА: ЕВОЛЮЦІЯ МЕТОДІВ ВИРОБНИЦТВА ТА ХРОНОЛОГІЧНІ МЕЖІ ВИКОРИСТАННЯ У ТВОРАХ ЖИВОПИСУ

Анотація

Метою роботи є вивчення історії розвитку методів виробництва свинцевого та цинкового білил, аналіз їхнього поширення у палітрі художників та визначення хронологічних меж використання цих пігментів у творах живопису XVI–XXI ст. Методологія статті базується на комплексному підході, що поєднав теоретико-методологічний та компаративний аналізи з технологічними методами дослідження. Показано, що еволюція у виробництві білих пігментів відбувалася під впливом впровадження нових технологій та винаходів у хімічній промисловості. Проведені дослідження дозволили встановити закономірності появи та поширення цинкового білила у художніх фарбах, прослідкувати влив урядових обмежень на використання свинцевого білила. Вперше на основі аналізу літературних даних та встановленому елементному складу білила понад 290 датованих живописних творів були визначені хронологічні межі використання свинцевого та цинкового білил у палітрі художників. Встановлено, що свинцеве білило залишалося основним білим пігментом до 1830-х рр. З 1850-х рр. починає використовуватися свинцево-цинкове білило, яке поширюється у живописі з 1860-х рр. Чисте цинкове білило ідентифікується у поодиноких творах з 1880-х рр. і стає домінуючим з кінця 1900-х рр. Попри заборону та обмеження використання у художній промисловості, чисте свинцеве білило виходить з ужитку лише наприкінці 1930-х рр., свинцево-цинкове та цинково-свинцеве білила залишаються поширеними до 1970-х рр., в окремих європейських країнах до 1990-х рр. Встановлено, що свинцеве білило дотепер обмежено виробляється рядом світових компаній для використання у реставраційній практиці. Отримані дані розширюють наукові знання щодо історії появи та поширення білих пігментів у живописі, що обумовлює актуальність роботи. Представлені у статті результати досліджень можуть бути використані при проведенні атрибуції та датуванні творів мистецтва.