ЕТНО-ІСТОРИЧНІ МОТИВИ В ДИЗАЙНЕРСЬКИХ РОЗРОБКАХ ЛЮДМИЛИ СЕМИКІНОЇ

Анотація

Метою статті є аналіз етноісторичних мотивів в творчому доробку української мисткині Людмили Семикіної. В статті зосереджено увагу на її дизайнерських розробках в сфері сценографії і авторських серій одягу. Усі художники-нонконформісти тією чи іншою мірою розвивали національні тенденції живопису, графіки, декоративного мистецтва через призму переважно модерністських стильових художніх напрямів. Проте на чільному місці залишалося прагнення до національного усвідомлення, цікавість до української історії та культури. Плюралізм думок і поглядів часів «відлиги» став імпульсом для масштабної полеміки щодо новаторських підходів у мистецтві. Проблема «сучасного стилю» для багатьох художників-нонконформістів, у тому числі й для Л. Семикіної, вийшла на перший план. Розуміння цього стилю спиралося на декілька основних критеріїв. Першим і головним серед них стали конструктивність і динаміка форми. Другим образно-пластичним критерієм було тяжіння до народного мистецтва з притаманним йому трактуванням кольору і композиції. Саме тут, на думку Л. Семикіної і її колег-однодумців, у концентрованому вигляді зберігалися базові першоелементи, з яких на наступному етапі розвитку можна було відтворити архетипні пластичні структури. Нарешті, третім критерієм стала відродження традиційних технік, а також застосування технологій, які передбачали співтворчість митця, технолога, інженера з майстрами народного мистецтва, тобто носіями традиції. Л. Семикіна, спільно зі своїми колегами й однодумцями, саме в цей час почала вивчати українську мову, національні традиції, фольклор. Для неї, як і для більшості її колег, національний фольклор, етностилістика перетворилися на джерела оновлення та очищення від обмежень і заборон радянської ідеологічної політики. Пізніше ці напрацювання суттєво вплинуть на формування її художніх смаків, зокрема в галузі проектів сценічного одягу й авторських колекцій. Для вистав за мотивами творів Лесі Українки «Щастя» і «Лісова пісня» художниця створила костюми в народному українському стилі. Від кінця 1960-х рр. вона розробила серії моделей одягу за мотивами скіфо-сарматського та давньоруського мистецтва: «Скіфський степ», «Княжа доба», «Поліська легенда». В 1990-х рр. Л.Семикіна звернулася до стилістики «ретро» в циклах «Барокко» і «Ніка». Художниці вдалося відтворити глибокі історичні витоки культури Київської Русі, які знайшли відображення не тільки в народному костюмі, але й в княжому одязі. Художні образи, які вона створила, стали справжньою подією в культурному житті України 1970-х рр.