ЦИФРОВІЗАЦІЯ МИСТЕЦЬКОГО ТВОРУ ЯК ПРОЦЕС ЗБЕРЕЖЕННЯ ХУДОЖНЬОЇ ЦІННОСТІ: ВІД ОБ’ЄКТНОЇ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ ДО ПРОЦЕСУАЛЬНО- КОНТЕКСТУАЛЬНОГО ПІДХОДУ

Анотація

Метою статті є обґрунтування процесуально-контекстуального підходу до цифровізації мистецького твору, спрямованого на збереження художньої цінності через врахування інтенції автора, процесу створення та досвіду сприйняття. Актуальність дослідження зумовлена як стрімким розвитком технологій цифрового відтворення, так і загрозою втрати культурних об'єктів в умовах воєнного часу, коли цифровий архів нерідко стає єдиним свідченням існування твору. У дослідженні застосовано міждисциплінарний підхід, що поєднує методи естетики, культурології та медіатеорії. Теоретичну базу складають концепція аури В. Беньяміна, іконологічна модель Е. Панофського, Нарський документ ЮНЕСКО/ICOMOS та Лондонська хартія з комп'ютерної візуалізації культурної спадщини, а також медіатеорія Л. Мановича. Теоретичні положення підкріплені емпіричними даними нейроестетики та досліджень у сфері цифрових виставкових середовищ. Встановлено, що художня цінність не є властивістю самого твору, а виникає у взаємодії між автором, твором і глядачем і визначається трьома взаємопов'язаними складовими: інтенцією автора, процесом створення та контекстуально зумовленим сприйняттям. Показано, що традиційна цифровізація, зосереджена на відтворенні візуальної форми, залишає поза увагою ті виміри, що формують художній досвід: тілесну присутність, темпоральний вимір оригіналу, «дух і відчуття» твору. З'ясовано, що будь-яка цифрова репрезентація є не нейтральним копіюванням, а інтерпретаційним твердженням, що несе в собі суб'єктивну перспективу оцифровувача. Запропонований підхід розглядає цифрове середовище не як простір копіювання, а як середовище накопичення інтерпретацій і розширення досвіду. Він передбачає документування процесу створення, а не лише результату; контекстуалізацію культурного та соціального тла твору; накопичення авторських, кураторських і глядацьких інтерпретацій як рівноцінних шарів значення. Наукова новизна полягає у концептуалізації цифровізації як процесу формування умов виникнення художньої цінності, а не її відтворення; у розмежуванні моделей «відтворення» і «розширення»; а також в авторській інтерпретації поняття «аури» у цифровому середовищі як унікальної траєкторії взаємодії суб'єкта з цифровою системою.