ДЕКОЛОНІЗАЦІЙНІ СТРАТЕГІЇ В СУЧАСНОМУ МУЗЕЙНОМУ ПРОСТОРІ: ДОСВІД НАЦІОНАЛЬНОГО МУЗЕЮ «КИЇВСЬКА КАРТИННА ГАЛЕРЕЯ»

Анотація

У статті представлено ґрунтовне мистецтвознавче дослідження сучасних деколонізаційних стратегій у просторі українського художнього музею на прикладі діяльності Національного музею «Київська картинна галерея». Актуальність обраної теми зумовлена нагальною потребою фундаментального переосмислення музейних фондів, які протягом тривалого історичного періоду перебували під потужним впливом імперської ідеології, колоніальних наративів та жорсткої радянської цензури. Автор детально аналізує складні механізми реконтекстуалізації музейних об’єктів, що історично формувалися в межах російського імперського дискурсу, що неминуче призводило до нівелювання національної приналежності митців, апропріації їхніх здобутків та системного спотворення первинних мистецтвознавчих контекстів. Теоретико-методологічну базу даного дослідження складають концептуальні розробки Д. Пака та Л. Сміт, які були адаптовані авторами до специфіки та викликів сучасної української музейної практики в умовах повномасштабної війни. У роботі послідовно розглядаються етапи музейної деколонізації: від критичного перегляду наукової атрибуції творів і уточнення біографічних даних майстрів до створення принципово нових кураторських інтерпретацій та експозиційних рішень. Особливу увагу зосереджено на аналізі резонансних виставкових проєктів «Віч-на-віч» та «Народжені в Україні». Ці ініціативи розглядаються як ефективні та потужні інструменти відновлення національної мистецької ідентичності та послідовної деконструкції імперського міфу про існування «єдиного російського культурного простору». Проаналізовано, як саме через докорінну зміну експозиційної логіки, впровадження оновлених наукових етикеток та розширення супровідних текстів відбувається повернення імен видатних українських майстрів у вітчизняне та світове культурне поле. Доведено, що процеси деколонізації в сучасних українських реаліях є не лише внутрішнім науковим процесом, а й важливою стратегічною складовою культурного маркетингу, що дозволяє ефективно актуалізувати українську культурну спадщину в європейському та глобальному інтелектуальному контекстах. У статті акцентується на важливості розробки нових концептуальних експозиційних моделей, які базуються на засадах інклюзивності, історичної справедливості, етичності та глибокого критичного аналізу колоніального минулого. Результати дослідження переконливо підтверджують, що трансформація музейного простору є ключовим етапом у процесі формування сучасної національної свідомості та повноцінної інтеграції українського класичного мистецтва в актуальний світовий мистецтвознавчий дискурс.