МЕДІАТРАВМА ТА КОМЕМОРАЦІЯ: АНІМАЦІЯ ВІЙНИ ЯК ФОРМА КОЛЕКТИВНОЇ ПАМ’ЯТІ УКРАЇНИ

Анотація

У статті досліджується сучасна українська анімація, присвячена темі війни, як медіум репрезентації травматичного досвіду та формування колективної пам’яті. Спираючись на методологію «memory studies», «trauma studies» та «animation studies», проаналізовано низку анімаційних робіт, створених після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну у 2022 році. Особлива увага приділяється творам «Я померла в Ірпені», «Війна очима тварин», «Війна що змінила Рондо» , а також волонтерським проєктам «Душі» і «Життя та смерть», які функціонують як приклади візуальної комеморації цивільних жертв війни. Анімація розглядається не лише як художня форма, але й як специфічна медіатехнологія пам’яті, здатна візуалізувати суб’єктивний досвід травми, трансформувати індивідуальні свідчення у колективні наративи та створювати нові форми цифрової комеморації. Через поєднання документальних свідчень, символічних образів та експериментальних візуальних рішень анімаційні твори стають інструментом культурної рефлексії, що дозволяє суспільству осмислювати досвід війни у багатовимірному форматі. Дослідження показує, що анімація виконує функцію «м’якої» пам’яті, яка здатна передавати емоційні та психологічні аспекти травматичних подій, формувати емпатію та підтримувати процеси колективного переживання втрат. Вона стає важливим засобом комунікації між поколіннями, адже створює доступні та водночас глибокі образи війни, що можуть бути інтегровані у освітні, музейні та медійні практики. Таким чином, українська анімація воєнного часу постає як унікальний культурний феномен, що поєднує мистецьку експресію та соціальну місію. Вона не лише документує та інтерпретує травматичний досвід, але й сприяє формуванню історичної пам’яті, відкриваючи нові горизонти для дослідження ролі візуальних медіа у процесах комеморації та культурної ідентифікації України.