САКРАЛЬНА ТРІАДА ПРОСТОРУ: ЖИВОПИС, СВІТЛО І ДЕРЕВО ЯК СМИСЛОТВОРЧІ КАТЕГОРІЇ АРХІТЕКТУРИ БОЙКІВСЬКИХ ХРАМІВ ТУРКИ…
DOI:
https://doi.org/10.32782/uad.2026.2.36Ключові слова:
дерев’яна сакральна архітектура, Бойківщина, семантика сакрального простору, просторово-композиційна структура, живопис, світло в архітектурі, символіка, ТуркаАнотація
Це дослідження – спроба торкнутися серця Бойківщини крізь призму дерев’яної сакральної архітектури храмових споруд міста Турки, вдивляючись у живопис, світло та дерево її святинь як у своєрідний духовний ландшафт, у якому пам’ять, віра і простір зливаються в єдину форму буття. Йдеться не лише про фіксацію архітектурних форм, а про спробу прочитати храм як живий текст культури, написаний деревом, живописом і світлом. Основну увагу зосереджено на дослідженні символіки живопису світла та дерева, як ключових смислотворчих категорій сакрального простору, що формують не лише образ храму, а й внутрішній досвід присутності людини в ньому. Архітектурно-просторові особливості бойківських церков розглядаються як система знаків, у якій композиційна структура, ритм зрубів, вертикаль триверхих силуетів і пластика деталей постають носіями глибинної духовної семантики. У роботі аналізується взаємодія внутрішнього та зовнішнього простору храму, де природа не відмежовується від сакрального, а стає його продовженням: ландшафт переходить у архітектуру, а архітектура – в стан молитви. Особлива увага приділяється ролі природного матеріалу – дерева, як носія пам’яті, часу і традиції, матеріалу, котрий зберігає тепло людських рук і водночас акумулює досвід поколінь. Показано, що світло у бойківських храмах виступає не лише фізичним чинником, а метафорою духовної присутності й одкровення, живопис – умовою внутрішнього діалогу людини з сакральним, дерево ж постає носієм традиційної семантики життя та духовного переходу, матерією, у якій природа дерева та живопису світла перетворюється на молитву. Стаття окреслює значення бойківської дерев’яної сакральної архітектури як складової нематеріальної культурної спадщини Карпатського регіону та актуалізує її потенціал у сучасному культурному й духовному дискурсі, розглядаючи храм не як об’єкт, а як простір живої присутності, у котрому дерев’яна архітектура стає формою живопису, а живопис – мовою світла.
Посилання
Драган М. Українські дерев’яні церкви. Генеза і розвій форм : у 2 ч. Харків : Видавець Савчук О. О., 2014. Ч. 1. 352 с.; Ч. 2. 368 с.
Вечерський В. В. Українські дерев’яні храми. Київ : Техніка, 1998. 208 с.
Филипчак І. М. Нариси з історії Бойківщини. Львів : Каменяр, 1996. 216 с.
Лозинський Р. М. Бойківщина: історико-культурний нарис. Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2012. 288 с.
Barragán L. The Silence of Architecture. Tokyo : Toto Publishing, 1985. 96 p.
Palladio A. The Four Books on Architecture. Cambridge, MA : MIT Press, 1997. 412 p.
Heidegger M. Building, Dwelling, Thinking. Poetry, Language, Thought. New York : Harper & Row. 1971. P. 141–160.
Пісьо С., Березовецька А., Марусяк В. Світло, тиша і дерево: символіка та простір бойківської дерев’яної сакральної архітектури у Турці. «Бойківщина: минуле, сучасність, перспективи» на пошану Івана Филипчака : матеріали ІІ Міжнар. наук.-практ. конф. (Самбір, 19 березня 2026 р.). Самбір, 2026. С. 206–213.
##submission.downloads##
Опубліковано
Як цитувати
Номер
Розділ
Ліцензія

Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.
