ТЕСТ НА СУМІСНІСТЬ: УКРАЇНСЬКА КОНЦЕПТУАЛЬНА ФОТОГРАФІЯ КІНЦЯ 1980-Х – ПОЧ. 1990-Х РР. У ДЗЕРКАЛІ КОНТРФАКТУАЛЬНОГО ПІДХОДУ

Анотація

Метою статті є апробація контрфактуального підходу як інструменту ревізії історії української концептуальної фотографії кінця 1980-х – початку 1990-х років. У дослідженні актуалізується потреба відходу від лінійного історіографічного наративу на користь динамічного моделювання мистецького ландшафту. Автор обґрунтовує, що концептуальна фотографія за своєю природою є простором критичної саморефлексії, який вимагає деконструкції усталених канонів та ієрархій. У межах роботи розглядається методологічна стратегія, що базується на принципах «що було б, якби...», що дозволяє виявити приховані зв’язки між регіональними осередками та відновити статус маргіналізованих творчих практик. Особлива увага приділяється розробці та застосуванню специфічного інструментарію: методів вилучення домінанти, ізоляції рівнозначного та селективного виключення. У статті представлено «тест на сумісність» провідних фотографічних шкіл України – Харківської, Київської, Одеської та Львівської. Через експериментальне вилучення Харківської школи як головного міжнародного бренду того часу, автор простежує прояв ідентичності інших осередків, які тяжіють до більш класичної європейської концептуальної традиції. Зокрема, аналізується ефект м’якого концептуалізму Львова та Одеси, який часто опиняється в затінку радикальної «теорії удару» харківської школи фотографії. Досліджується децентралізація візуального ландшафту через тимчасову ізоляцію київського трансавангарду, що дозволяє висвітлити прямі горизонтальні зв’язки між регіонами, вільні від столичного інституційного тиску. Трансдисциплінарна сутність дослідження виявляється у залученні методологій зі сфери філософії (феноменологія Е. Гуссерля), антропології (структуралізм К. Леві-Строса) та теорії мистецтва (Ж. Діді- Юберман). У висновках наголошується, що введення у сталу систему шкіл фотографії додаткового елементу (наприклад, херсонського концептуалізму) виступає каталізатором ревізії всього канону. Це підтверджує тезу, що історія фотографії є простором дискусій, на тлі чого контрфактуальне моделювання постає як ефективний засіб деколонізації внутрішнього погляду на українське мистецтво, перетворюючи його на відкриту мережу взаємно діючих ідентичностей.