ТВОРЧИЙ ШЛЯХ РІЗЬБЯРА СИСОЯ ЗОТОВИЧА ШАЛМАТОВА

Анотація

Метою статті є осмислення творчої спадщини різьбяра-підприємця Сисоя Зотовича Шалматова (1720–1789?), який посідає значне місце в історії українського сакрального мистецтва другої половини XVIII століття. Постать митця є особливо важливою для розуміння еволюції дерев’яної скульптури та іконостасного різьблення на Лівобережній Україні в добу переходу від пізнього бароко до стилістики рококо. Методологія дослідження базується на історико-культурних та мистецтвознавчих підходах. Застосовано методи компаративного аналізу, історико-хронологічний, аксіологічний, формально-стилістичний, іконографічний та типологічний. У розвідці простежено основні етапи біографії С. З. Шалматова – від народження в Осташковій Слободі поблизу Твері до здобуття освіти в Тверському училищі. Окрему увагу приділено його активній діяльності в Курську, Охтирці, Лубнах, Полтаві, Ромнах і Чоповичах. Акцент зроблено на формуванні професійної майстерності сницаря, а також знайомстві з народними архітекторами. Показано вплив подорожей Україною – зокрема до Києва, Чернігова й Запоріжжя – на формування його художнього світогляду. Особливе місце займає аналіз охтирського періоду діяльності митця, де він заснував власну майстерню іконостасної різьби. Саме в Охтирці відбулося становлення його індивідуального стилю, що поєднав пишність барокового декору з динамікою та асиметрією рококо. Детально розглянуто низку масштабних проєктів С. З. Шалматова: іконостаси для Покровського собору в Охтирці, Спасо-Преображенської церкви Мгарського монастиря, собору Різдва Богородиці у Лохвиці, Покровської церкви в Ромнах та Хрестовоздвиженського собору Полтавського монастиря. Окреслено співпрацю митця з іконописцями, зокрема з відомим малярем Петром Петрашем, що свідчить про комплексний характер діяльності його майстерні. Найбільш вагомим здобутком митця вважається іконостас Покровської церкви у Ромнах (1768–1773), який поєднав унікальні пластичні рішення зі складною богословською символікою. Також проаналізовано його останні твори, зокрема іконостас Троїцької церкви у Чоповичах (1774–1775). Ця пам’ятка відзначилася складною триярусною композицією, використанням скульптурних постатей пророків та апостолів, декоративних консолей і нетрадиційних іконографічних мотивів. Важливою складовою дослідження є проблема атрибуції скульптурних творів С. З. Шалматова. Збережені роботи з Троїцької церкви (с. Чоповичі), що нині зберігаються у фондах Національного художнього музею України, неодноразово ставали предметом дискусій щодо їхніх творців. У статті проаналізовано атрибуційні гіпотези дослідників, зокрема Н. Пархоменко [5] та Ю. Литвинець [3], які наголошували на відсутності документальних підтверджень, що унеможливлює остаточне встановлення автора. Проте, на сьогодні, офіційної заяви щодо створення вище згаданих скульптур не зафіксовано. Завдяки широкій географії замовлень і різноплановості виконаних проєктів означений сницар став одним із найвизначніших представників українського сакрального мистецтва XVIII століття. Творчість різьбяра засвідчила синтез народних традицій та європейських стилістичних тенденцій, вона визначила нові шляхи розвитку іконостасної пластики та дерев’яної скульптури на Лівобережжі. У дослідженні підкреслюється, що спадщина митця має виняткове значення для вивчення українського бароко.