ОБРАЗ АРЛЕКІНА, КАРНАВАЛЬНІСТЬ І ГРА ЯК ЗАСІБ ПОДОЛАННЯ ВІДЧУЖЕННЯ В УРБАНІСТИЧНОМУ КОНТЕКСТІ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА

Анотація

В статті висвітлено багатоаспектний матеріал стосовно трансформації образу арлекіна, маски та феномену карнавалу в контексті сучасної урбаністичної культури та візуального мистецтва. Розглядається еволюція цього класичного образу, що пройшов шлях від фігури commedia dell’arte до метафори лімінальної ідентичності митця-мігранта у глобальному місті. Проаналізовано фундаментальний зсув у розумінні феномену гри за Йоганом Хейзінгою, де добровільна, вільна дія замінюється на примусовий механізм виживання, продиктований економічними та соціальними ролями «Суспільства спектаклю» за Гі Дебором. Порушено проблематику екзистенційного відчуження та необхідності самоконструювання ідентичності у фрагментованому міському просторі з особливим акцентом на досвіді НьюЙорка. Простежено різноманітні прояви маски як захисної оболонки та критичного інструменту у творчості митців різних епох та напрямів. Досліджено використання цієї образності у психологічному, політичному та соціокультурному ключах на прикладах мистецьких практик Пабло Пікассо, Хуана Переса Агіррегойкоа, Луїзи Невельсон, Гордона Матта-Кларка та Джеффа Кунса. Центральним матеріалом для аналізу обрано художню практику Мирослава Дузінкевича, в якій арлекін стає уособленням українського досвіду адаптації та самоствердження у транскультурному середовищі. Автор порівнює поетику внутрішньої драми М. Дузінкевича з іронічною критикою ринку через симулякри Дж. Кунса, а також стратегію перетворення міських уламків на форму самоідентифікації в Л. Невельсон та Г. МаттаКларка. Обґрунтовано, як використання маски дозволяє митцям порушувати найболючіші соціальні, національні та кар’єрні проблеми, не втрачаючи при цьому власної автентичності. У статті використовуються наступні методи: іконологічний – для визначення глибинного значення образу арлекіна в різних мистецьких контекстах; концептуальний – для аналізу та застосування теоретичних рамок; структурно-антропологічний – для вивчення стану лімінальності, митцямігранта та суспільної антиструктури; компаративний – для порівняльного аналізу творчих стратегій митців. Наукова новизна полягає у визначенні арлекіна як універсального образу сучасної урбаністичної ідентичності, що функціонує як екзистенційна стратегія в мегаполісі. Разом з тим аналізується роль маски як інструменту подолання відчуження через самоконструювання та створення власного міського міфу. Стаття передбачає введення до наукового обігу аналізу практики українського митця Мирослава Дузінкевича в контексті світових тенденцій осмислення лімінальності в сучасному мистецтві Нью-Йорка. Арлекін, маска та карнавал як інструменти гри виявилися ефективним засобом вираження індивідуальності, соціального протесту та ідеологічного викриття в сучасному візуальному мистецтві. Ці творчі підходи розширюють можливості осмислення ідентичності та адаптації, підтверджуючи, що гра у великому місті є життєво необхідною стратегією для збереження внутрішньої цінності перед лицем суспільства спектаклю.