ТВОРЧІСТЬ ОЛЕКСАНДРА ДІДИКА: ТРАДИЦІЙНІ Й НОВІТНІ РИСИ У КОВАЛЬСТВІ

Анотація

Метою статті є аналіз творчості буковинського художника-коваля Олександра Дідика, стилістика робіт якого еволюціонувала від традиційного народного ремесла до сучасного формотворення. Наукова новизна полягає у висвітленні мистецької спадщини знаного коваля Буковини, вивченні основних етапів його творчості та ролі у відродженні ковальства краю наприкінці ХХ ст., введенні до наукового обігу творів митця і маловідомих фактів його біографії. Олександр Дідик (1950‒2016), заслужений майстер народної творчості України (2006), походив з династії ковалів і був одним з найбільш своєрідних художників з металу Буковини у 1980-х ‒1990-х рр., у творчості якого ковальство перетворилося з ремесла у мистецтво, а вироби у вигляді декоративних брам, панно, світильників і свічників стали значимим елементом оздоблення інтер’єру. Поєднуючи традиційне кування з пошуком нових сучасних форм і композиційних рішень в металопластиці, а характерну для народного мистецтва регіону різьбу по дереву з кованими елементами і карбуванням, застосовуючи у декорі переважно стилізовані рослинні форми (мальви, троянди, яблуневий цвіт) й мотиви дерева життя, він прагнув виявити пластичні властивості матеріалів («Птахи», 1985).Особливо плідними у творчості майстра були 1980‒1990-ті рр., коли він не лише започаткував і розвинув унікальний синтез традиційних технік гарячого кування та інноваційних прийомів в обробці металу, а й сприяв утворенню осередку ковальської спільноти Буковини, а також репрезентував це мистецтво на всеукраїнських виставках. У Чернівецькій організації Спілки художників України О. Дідик у середині 1980-х рр. очолив напрям з виготовлення кованих виробів. У 2000‒2010-х рр. він працював над виготовленням архітектурного металу (решітки, огорожі, поручі, камінні набори), брав участь у ковальських фестивалях в Івано-Франківську.