ТОТАЛІТАРНЕ МИСТЕЦТВО ТА МИСТЕЦТВО СПРОТИВУ В УКРАЇНІ ХХ СТОЛІТТЯ ЗА ДОСЛІДЖЕННЯМ ОЛЕКСІЯ РОГОТЧЕНКО

Анотація

Монографія мистецтвознавця Олексія Роготченка “Шістдесят тоталітарних років: зображальне мистецтво України 1920–1980” наголошує на важливій й актуальній проблематиці сучасного мистецтвознавства, на питанні взаємодії мистецтва і влади у контексті деформації мистецького простору, на питанні ролі митця та образотворчого мистецтва у суспільній комунікації в умовах пролетарської диктатури. Надзвичайно фактологічна монографія виступає своєрідною енциклопедією “зображального” мистецтва в означений період, а й поза цим спонукає до рефлексії та продовження дискурсу про епоху “Великого Страху”. У пропонованій рецензії на монографію актуалізовано проблему національного в мистецтві. Встановлено, що національне мистецтво, як і національна самобутність у тоталітарні роки не могли бути нічим іншим як відображенням та продовженням політики диктатури пролетаріату. Праця Олексія Роготченка є важливою у контексті розуміння антропології мистецтва тоталітарного режиму і трансформації ролі митця від концепту вільної творчості до пролетарського художника, служителя ідейним постулатам пролетарської диктатури. Означено, що розвиток зображального мистецтва в Україні у шістдесят тоталітарних років відбувався на основі ідеології пролетарської культури у виразі методу соціалістичного реалізму. Олексій Роготченко досліджує феномен спротиву українського художнього соціуму офіційній доктрині, який означений в українському мистецтвознавчому дискурсі терміном нонконформізм. Доведено, що метод соціалістичного реалізму в зображальному мистецтві наприкінці диктату радянської влади мав тенденцію до індивідульності та вільної творчості митця.