ЗОБРАЖАЛЬНІ ПРИНЦИПИ У ХУДОЖНІЙ ВІЗУАЛЬНОСТІ КИТАЙСЬКОГО СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА: ВІД ЖИВОПИСНОЇ НОРМИ ДО ДИЗАЙН-ПРАКТИКИ

Анотація

Стаття присвячена аналізу зображальних художніх принципів у китайському сучасному мистецтві та дизайні як поняттєвої проблематики. Автори розглядають універсальний підхід в китайському дискурсі про мистецтво як один із центральних щодо репрезентації художньої візуальності. Саме цим, за висновком авторів, можна пояснити прискіпливу увагу дослідників до зображальних художніх принципів, що складають основу і для створення, і для інтерпретації художнього твору. За результатами проведеного дослідження автори визначають дві тенденції. По-перше, зображальні художні принципи розглядаються китайськими вченими в якості системного явища, яке визначає загальний розвиток образотворчого мистецтва та впливає на суміжні художні «території», зокрема дизайну, пластичних мистецтв, а в більш широкому сенсі – художньої візуальності як такої. По-друге, автори звертають увагу на актуальність проблематики наслідування та репрезентації природи, яка мотивує до пошуку та формулювання художніх норм. Це стосується як тих зображальних принципів, що мають традиційне походження (наприклад, принцип «візуального балансу» або типологія «порожніх» просторів), так і новітніх явищ, що увійшли до візуальної художньої культури Китаю як ознаки модернізації (приміром, принципи унормування образних структур або у трансформованому варіанті зображальний принцип «різноманітності та єдності»). Усе зазначене обумовлює помітну увагу до проблематики пейзажу як в жанровому контексті, так і в межах візуальної репрезентації образів природи та ландшафтів в дизайні інтер’єру, просторових або середовищ них рішеннях.