ЗМІНИ У ПАРАДИГМІ КИТАЙСКОГО ПЕЙЗАЖНОГО ЖИВОПИСУ (КІНЕЦЬ 1970-Х – ПОЧАТОК 1990-Х)

Анотація

За різними причинами, починаючи від історико-культурного розвитку Китаю, саме зображення пейзажу посідало чільне місце у китайському образотворчому мистецтві. Це призвело до того, що пейзаж у мистецтві ставав «заручником» не тільки художніх але й політичних експериментів і змін, які відбувалися в країні, у тому числі після 1949 року, тобто утворення КНР. Відповідно, коли наприкінці 1970-х років у Китаї знову змінилася політична ситуація і починаються процеси, які називають лібералізацією країни і навіть порівнюють з проривом із новітнього періоду «ізоляції», це одразу впливає і на розвиток мистецтва. Пейзаж не є виключенням. Звісно, на цей період у мистецтві Китаю, який охоплює кінець 1970-х – 1990-ті роки, звертає увагу будь-який науковець, що досліджує перетворення у китайському мистецтві в його новітній історії. Активно цікавлять ці процеси і тих мистецтвознавців в Україні, хто займається дослідженнями китайського мистецтва у відповідний період. Однак, на наш погляд, самі ці процеси в українському мистецтвознавстві розглядають лише у першому наближенні. Для більш глибокого їх розуміння є потреба у залученні новітніх публікацій безпосередньо китайських дослідників, для того щоби порівнювати погляд зсередини процесів із їх зовнішньою аналітикою. Виходячи з цього, до даної публікації залучено аналіз саме таких наукових праць сучасних китайських дослідників. Так Бао Фушен та Лі Цзюань розглядають перетворення у китайському мистецтві в цілому у названих хронологічних межах. Лі Вейфань концентрується на розвитку мистецтва в одній з центральних китайських провінцій. Чанг Сіньюань описує трансформації пейзажного мистецтва у 1980-ті роки, а далі цю тему, також з фокусом на регіональних особливостях, і продовжуючи на 1990-ті роки, розвивають Лі Цзіньї і Тан Іпін.