Український мистецтвознавчий дискурс

СВИНЦЕВЕ ТА ЦИНКОВЕ БІЛИЛА: ЕВОЛЮЦІЯ МЕТОДІВ ВИРОБНИЦТВА ТА ХРОНОЛОГІЧНІ МЕЖІ ВИКОРИСТАННЯ У ТВОРАХ ЖИВОПИСУ

Олена Борисівна Андріанова — Mon, 31 Mar 2025 00:00:00 +0300

Метою роботи є вивчення історії розвитку методів виробництва свинцевого та цинкового білил, аналіз їхнього поширення у палітрі художників та визначення хронологічних меж використання цих пігментів у творах живопису XVI–XXI ст. Методологія статті базується на комплексному підході, що поєднав теоретико-методологічний та компаративний аналізи з технологічними методами дослідження. Показано, що еволюція у виробництві білих пігментів відбувалася під впливом впровадження нових технологій та винаходів у хімічній промисловості. Проведені дослідження дозволили встановити закономірності появи та поширення цинкового білила у художніх фарбах, прослідкувати влив урядових обмежень на використання свинцевого білила. Вперше на основі аналізу літературних даних та встановленому елементному складу білила понад 290 датованих живописних творів були визначені хронологічні межі використання свинцевого та цинкового білил у палітрі художників. Встановлено, що свинцеве білило залишалося основним білим пігментом до 1830-х рр. З 1850-х рр. починає використовуватися свинцево-цинкове білило, яке поширюється у живописі з 1860-х рр. Чисте цинкове білило ідентифікується у поодиноких творах з 1880-х рр. і стає домінуючим з кінця 1900-х рр. Попри заборону та обмеження використання у художній промисловості, чисте свинцеве білило виходить з ужитку лише наприкінці 1930-х рр., свинцево-цинкове та цинково-свинцеве білила залишаються поширеними до 1970-х рр., в окремих європейських країнах до 1990-х рр. Встановлено, що свинцеве білило дотепер обмежено виробляється рядом світових компаній для використання у реставраційній практиці. Отримані дані розширюють наукові знання щодо історії появи та поширення білих пігментів у живописі, що обумовлює актуальність роботи. Представлені у статті результати досліджень можуть бути використані при проведенні атрибуції та датуванні творів мистецтва.

ІДЕЙНО-ЗМІСТОВНІ ТА РАЦІОНАЛЬНІ АСПЕКТИ ГЛИБИННОСТІ ПРОСТОРУ В ГРАФІЧНОМУ ДИЗАЙНІ

Mon, 31 Mar 2025 00:00:00 +0300

В статті розглядається питання, пов’язані з моделюванням глибинності простору в графічних зображеннях. Ефективність зорових образів передавати інформацію є актуальним завданням, отже потребує дослідження усіх складових компонентів зображень, та їх окремих емоційно-психологічних аспектів, зокрема таких, як здатність передачі глибинно-просторових якостей. Проблемні позиції психофізіології сприйняття, мистецтвознавства, теорії композиції зображень, віддзеркалені у наявних літературних джерелах дають лише часткове уявлення про роль глибинності простору в моделюванні комунікативних властивостей графічно-інформаційної продукції. В даній роботі висвітлюються та аналізуються ідейно-змістовні та структурно-композиційні аспекти творів графічного дизайну, пов’язані із сприйняттям глибини простору. Аналізується психофізіологічні аспекти, пов’язані із сприйняттям тривимірності форми. Характеризується потенціал площинної форми, та тривимірних зображень, аргументується доцільність їхнього застосування залежно від завдань візуальної комунікації. Описано взаємодію форми носія та графічного зображення, їхній взаємовплив на сприйняття кінцевого дизайн-продукту, наведено розвідки дослідження можливих конструктивно-композиційних способів графічної візуалізації. В контексті даної проблематики розглядається зображення простору в культурно-історичному контексті, висвітлюється роль глибинності в пластичному мистецтві певного періоду. Розглядаються сучасні засоби моделювання глибинності, пов’язані із бінокулярним сприйняттям та динамічною формою представлення. Прогнозується їхня доцільність і функціональність. Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх застосування в практиці дизайну, ознайомленні майбутніх фахівців художньо-творчих галузей під час навчання з основними відомостями щодо залучення теорії глибинності до проектної діяльності, а також подальших дослідженнях мистецтвознавства, архітектури та теорії дизайну.

ДИЗАЙН БАГАТОФУНКЦІОНАЛЬНИХ СПОРУД КУЛЬТУРИ ТА ДОЗВІЛЛЯ ЯК ЗАСІБ ЕСТЕТИЗАЦІЇ ПУБЛІЧНОГО ПРОСТОРУ КИТАЮ

Хань Ван — Mon, 31 Mar 2025 00:00:00 +0300

Глобальні зміни у розвитку економіки КНР сприяли змінам у ставленні людини до навколишнього середовища та поступово призвели до перегляду стратегій щодо естетизації публічного простору. Нове бачення середовища для відпочинку людини розвивається на засадах сталого розвитку, сприяє активізації відносин «людина-природа» та визначенню концепцій запровадження варіативного проєктування для створення максимально комфортних умов для відпочинку. В даному контексті розповсюдженим елементом вирішення цих питань стають тимчасові споруди, які різняться за функціональним призначенням, конструктивним рішенням, пропозиціями у вирішенні їх у публічному просторі та інноваційними дизайнерськими рішеннями. За допомогою формування таких тимчасових об’єктів дизайн-код будь-якого міста Китаю стає більш індивідуальним, естетично привабливим та, головне, допомагає вирішити потреби сучасної людини у її баченні власного активного або пасивного відпочинку в межах публічного простору міста. Створення спеціалістами естетичного для сприйняття образу тимчасових споруд базується на основі прийому еколого- культурної відповідальності, бо органічне включення тимчасових об’єктів у існуючий публічний простір міста визначає ставлення архітекторів та дизайнерів до екологічних завдань сьогодення та історико-культурних традицій при виявленні художнього образу об’єкта. Втім, слід наголосити, що варіативність прийомів їхнього просторового моделювання є досить різноманітною та включає використання як традиційних для країни матеріалів, так й сучасних, що дозволяють засобами параметричного моделювання досягти бажаного результату їх побудови. Всі зазначені вище можливості сприяють позитивному розвитку соціалізації людини та покращенню її соціо-культурного відпочинку. Розглянемо їх детальніше.

ІСТОРІОГРАФІЯ РОЗВИТКУ ІДЕЙ АПСАЙКЛІНГУ У ДИЗАЙНІ КРІЗЬ ПРИЗМУ НАПРЯМІВ МИСТЕЦТВА XX СТ.

Вікторія Вікторівна Висоцька — Mon, 31 Mar 2025 00:00:00 +0300

У статті висвітлено історіографію розвитку ідей апсайклінгу у дизайні крізь призму напрямів мистецтва XX ст. Конкретизовано, що в контексті військових подій відбулося і продовжує відбуватися переосмислення сенсів дизайну і мода набуває нового сенсу. Доведено, що таке дослідження є актуальним, адже повномасштабна агресія рф відповідним чином вплинула і на індустрію моди. Обґрунтовано комплекс методів дослідження, які базуються на застосуванні системного підходу як методології поєднання мистецтвознавчих, культурологічних, філософських, психологічних, педагогічних, соціологічних, та проєктних знань. Уточнено визначення поняття «апсайклінг» у контексті дослідження. Проаналізовано сучасні дослідження щодо застосування техніки апсайклінгу в різних її проявах та напрямах: елементах інтер’єру, елементах архітектури; у промисловості (електроніка та електрика);у декоративних прикрасах; в одязі; взутті. Уточнено історичний аспект розвитку концепцій апсайклінгу, які базуються на техніках: печворк та квілтінг. Акцентовано увагу на тому, що найлогічніший результатом впливу війни на моду є всілякого роду обмеження, коли мода набуває нового аскетичного сенсу, пов’язаного із потребою виживання, а всі інші, декоративні сенси, здаються побічними. Хронологічно структуровано та описано застосування технік апсайклінгу XX ст. Схарактеризовано, що у найбільш загальній формі вдосконалення дизайн-проєктування одягу пов’язано зі мистецько-естетичним стилем і напрямами кубізму, неокласицизму, сюрреалізму тощо. Проведено ретроспективний аналіз та з’ясовано, що прикладів впливу ідей абстракціоністів XX ст. на сучасний дизайн із використанням різновидів апсайклінгу таких, як: аплікація та колаж, існує досить велика кількість, але поза увагою наукових розвідок залишаються такі різновиди, як: кантха, кінусайга, синель та інші. Сформульовано перспективи подальших розвідок у напрямі узагальнення саме українського дизайн – проєктування одягу та його далекосяжних трансформацій.

ЦЗЯНЬ ЧУНМІН: ФОТОРЕАЛІЗМ ЯК МІСТ МІЖ ТРАДИЦІЙНИМ І СУЧАСНИМ КИТАЙСЬКИМ ПЕЙЗАЖЕМ

Хунган Гао — Mon, 31 Mar 2025 00:00:00 +0300

У статті досліджується творчість сучасного китайського художника Цзянь Чунміна (简崇民), в якій унікально поєднується фотореалістична техніка з образами регіональної ідентичності провінції Сичуань. Наукова новизна статті полягає у висвітленні пейзажного живопису Цзянь Чунміна, що набув своєї своєрідності у синтезі традиційної і модерністичної технік, аналізу його композиційних та колористичних принципів. Показано, як символіка кольорів традиційного живопису тушшю інтегрована митцем в сучасний пейзажний жанр. Аналіз творів майстра здебільшого присвячені ландшафтам Сичуаня, де гори, річки та сільські мотиви слугують символами культурної пам’яті. Через фотореалістичну техніку Цзянь Чунмін передає філософський підтекст, притаманний китайським культурам даосизму та конфуціанства, в яких пейзажі втілюють гармонію людини з природою. У сучасному світі, де домінують фотографія та цифрові технології, художник використовує фотореалізм як спосіб осмислення реальності, нагадуючи про цінність природи, необхідність збереження її первісної краси. Автор статті зосереджується на особливостях живописного методу митця, в якому традиційні елементи живопису шань-шуй («гори-води») інтегровані в сучасний контекст реалістичного напряму. Художній метод майстра ілюструє його внутрішні переживання та ставлення до економічних і соціальних трансформацій в країні. Цзянь Чунмін не лише документує зміни, а й створює візуальні маніфести, що піднімають питання екології, втрати автентичності та місця людини у світі. Дослідження базується на аналізі композиції, кольорової палітри та символіки робіт художника на основі його інтерв’ю та виставкових проектів. Визначено, що живописні роботи майстра втілюють не лише візуальну красу природи, а й її емоційну глибину, що притаманно традиційному китайському пейзажу. Творчість Цзянь Чунміна – це не просто мистецтво «технічного відтворення», а складний діалог між локальною ідентичністю та глобальними викликами, що робить його однією з ключових фігур сучасного китайського реалізму.

БЕЗКОНТАКТНИЙ ЖЕСТОВИЙ ІНТЕРФЕЙС ЯК СПОСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОСТУПНОСТІ КІОСКІВ САМООБСЛУГОВУВАННЯ ДЛЯ КОРИСТУВАЧІВ КРІСЕЛ КОЛІСНИХ

Тарас Ігорович Грушовський — Mon, 31 Mar 2025 00:00:00 +0300

Метою статті є дослідження потенціалу безконтактного жестового інтерфейсу як ефективного засобу забезпечення інклюзивного цифрового середовища для людей, які користуються кріслами колісними. Основна увага приділяється аналізу можливостей впровадження жестових інтерфейсів у публічних інтерактивних кіосках самообслуговування, їхньому впливу на доступність технологій, користувацький досвід та адаптацію таких систем відповідно до потреб людей з порушеннями опорно-рухового апарату. Розглянуто поняття інклюзивності як фундаментального принципу створення доступних технологій. Розглянуто концепцію інклюзивного дизайну, яка передбачає розробку продуктів та середовищ, що можуть використовуватися максимально широким колом людей незалежно від їхніх фізичних обмежень. Визначено ключові аспекти адаптації кіосків самообслуговування з урахуванням потреб людей з порушеннями опорно-рухового апарату. Розглянуто проблеми, що виникають у користувачів з обмеженою рухливістю під час взаємодії з кіосками самообслуговування. Проведено аналіз існуючих рішень у сфері розпізнавання жестів. Проаналізовано їхній потенціал для створення інклюзивного інтерфейсу. У межах дослідження було розроблено два прототипи безконтактних жестових інтерфейсів, що застосовують різні підходи до жестового керування, та проаналізовано зручність використання та сприйняття інтерфейсу. Дослідження також включає розробку рекомендацій для створення жестових інтерфейсів. Запропоновані результати можуть бути застосовані для вдосконалення технологій взаємодії в цифрових кіосках самообслуговування, що сприятиме підвищенню їхньої доступності та забезпеченню комфортної роботи для всіх категорій користувачів.

ТВОРЧІСТЬ КАЦУШІКИ ХОКУСАЯ ТА УТАГАВИ ХІРОШІГЕ У КОМПАРАТИВНОМУ ВИМІРІ

Mon, 31 Mar 2025 00:00:00 +0300

Стаття висвітлює результати компаративного аналізу творчості Кацушіки Хокусая та Утаґави Хірошіге як видатних представників японської гравюри укійо-е. Визначено художні домінанти, технічні прийоми та композиційні рішення індивідуальних художніх стилів всесвітньовідомих майстрів японського пейзажу. Конкретизовано особливості втілення художнього образу, колористичні рішення, символічні елементи, методи передачі простору та глибини. З’ясовано, що художні методи Кацушіки Хокусая та Утаґави Хірошіґе суттєво відрізняються за жанровою спрямованістю, композиційним рішенням, перспективою та палітрою кольорів. Художній стиль Кацушіка Хокусая – це експресія, динамізм, багатофігурність композиції, драматичність ракурсу та контрастність ліній. Образи буремної природи, могутніх хвиль, гірських масивів та легендарних персонажів свідчать про прагнення майстра до енергійного та символічного зображення навколишнього світу. Кацушіка Хокусай активно експериментує з перспективою, використовує насичену кольорову гаму та новаторські прийоми для створення глибини простору. Утаґава Хірошіге віддає перевагу ліричному, споглядальному зображенню пейзажів, які передають атмосферність та змінність природних станів. Його композиції відзначаються рівновагою та гармонією, які досягаються завдяки градаціям кольору з ефектом м’яких переходів між планами. Художник майстерно використовує колористику для створення настрою, застосовуючи ніжні пастельні відтінки, які передають ранковий серпанок, вечірні сутінки та дощові краєвиди. У творах Утаґави Хірошіге перспектива не драматизує пейзаж, а слугує засобом м’якого занурення глядача в атмосферу єднання з природою. Наголошено на унікальності творчих підходів Кацушіки Хокусая та Утаґави Хірошіге, вагомості їх внеску у формування японської мистецької спадщини та розвиток світового мистецтва. Констатовано вплив майстрів укійо-е на європейських імпресіоністів, які захоплювалися технікою та естетикою японських пейзажних гравюр.

ІКОНОГРАФІЯ АПОКАЛІПТИЧНОЇ БОГОРОДИЦІ: ТРАНСФОРМАЦІЯ ТРАДИЦІЙ ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИХ КОНФЕСІЙ В УКРАЇНСЬКОМУ МИСТЕЦТВІ XVІI-XVІII СТ. І ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ОБРАЗУ НИКОДИМОМ ЗУБРИЦЬКИМ

Олена Володимирівна Деревська — Mon, 31 Mar 2025 00:00:00 +0300

Серед символічних образів Богородиці особливою є інтерпретація її у вигляді Апокаліптичної Богородиці, заснована на Розділі 12 Апокаліпсису (Об’явлення). Розглянуто виникнення цієї художньої традиції у західноєвропейському мистецтві ще у Середньовіччі і аналізує розвиток іконографії Апокаліптичної Богородиці у ранньомодерному періоді (епоху Відродження і бароко), що необхідно для розуміння витоків особливостей цієї іконографії. Наводяться ключові твори, що сприяли розвиткові композиції і іконографії Апокаліптичної Богородиці в західноєвропейському мистецтві. Наведено приклади використання образу Апокаліптичної Богородиці як католиками, так і протестантами, з аналізом різниці в іконографії. Дослідження розглядає перенесення і трансформацію цієї марійної іконографії в українському мистецтві XVII–XVIII ст., пояснюючи її православну теологічну основу, і зосереджуючи увагу здебільшого на зразках православного мистецтва. Проаналізований широкий ряд творів мистецтва різних видів (стінопис, книжкова рукописна мініатюра, гравюра, металопластика тощо) дозволяє спростувати підхід до трактування образу Апокаліптичної Богородиці як явища суто католицької іконографії. Відзначено особливості трактування образу Апокаліптичної Богородиці художниками з різних регіонів і в різні хронологічні періоди, зокрема київських граверів Іллі та Прокопія (XVII ст.), Захарії Самуйловича (кін. XVII – поч. XVIII ст.), полтавського майстра Сєрафіона Захарієвича Б. (XVII ст.), невстановлених галицьких, волинських і чернігівських митців тощо. Показаний внесок Никодима Зубрицького, видатного гравера кін. XVII – поч. XVIII ст., у розробку іконографії Апокаліптичної Богородиці, на прикладі його гравюр до унівського Євангелія Учительного (1696), львівських Акафістів (1699), чернігівського Нового заповіту (1717).

ОСОБЛИВОСТІ ГРАФІЧНО-ШРИФТОВИХ КОМПОЗИЦІЙ АНАТОЛІЯ БАЗИЛЕВИЧА ЯК ПРИКЛАД ХУДОЖНЬОГО ОФОРМЛЕННЯ ОБКЛАДИНОК ВИДАНЬ

Вероніка Іванівна Зайцева, Галина Василівна Кузьменко, Алла Борисівна Буйгашева — Mon, 31 Mar 2025 00:00:00 +0300

У статті висвітлено особливості графічно-шрифтових композицій книжкової графіки відомого укра- їнського художника-графіка, ілюстратора, народного художника України Анатолія Базилевича як при- клад гармонійного художнього оформлення видань. Значну увагу приділено культурі створення української книжки другої половини ХХ століття. Адже поняття «мистецтво книги» охоплює широку галузь худож- нього професіоналізму. Досліджуючи яскраву творчу індивідуальність Анатолія Базилевича, можемо зазна- чити, що його графічні роботи визначали і визначають сьогодні самобутнє обличчя української книжко- вої графіки та її місце у світовому мистецтві. Мистецтво Базилевича збагачене не лише психологічною виразністю образів, а й художніми прийомами втілення. В творчості художника гумор переплітається з гострою сатирою, гармонійно поєднуючи й ліричні нотки. Поняття композиції книги логічно вкладається у визначення організації різноманітних елементів в єдину художню форму. І найважливішу, без перебільшення, роль в єдиній системі художнього оформлення книжки, є графічно-шрифтова композиція обкладинки видання. У смисловому й стилістичному поєднанні з шрифтовою групою, ілюстрація стає не стільки графічним об’єктом, скільки цілісною образною моделлю певного художнього й літературного сюжету. Графічно-шрифтова композиція, в першу чергу є виразником гармонічного поєднання елементів в книзі і не може бути абстрагована від змістовних та функціональних зв’язків. Анатолій Базилевич створював не тільки окремі ілюстрації до літературних творів, а й комп- лексне художнє оформлення обкладинок до книжок. Такий творчий підхід складає загальну просторово- виразну композицію образного книжкового ансамблю. Висвітлення прикладів такого комплексного підходу до художнього оформлення, зокрема, обкладинок до книжок, доводить, що роботи А. Базилевича вирізня- ються високою культурою художнього дизайну макету у гармонічному поєднанні ілюстрацій з шрифтовим оформленням.

ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ ТА ГЕНЕРАТИВНЕ МИСТЕЦТВО: СИНТЕЗ ТЕХНОЛОГІЙ І ТВОРЧОСТІ

Пилип Русланович Капустін — Mon, 31 Mar 2025 00:00:00 +0300

Стаття детально досліджує взаємодію штучного інтелекту (ШІ) та генеративного мистецтва як унікального синтезу передових технологій і творчості. Розглядаються основні аспекти застосування ШІ у мистецьких практиках, зокрема алгоритми глибокого навчання, які дозволяють створювати унікальні художні твори, а також персоналізація мистецтва, що відкриває нові горизонти для взаємодії з глядачами. Значну увагу приділено темам демократизації творчого процесу, коли мистецтво стає доступним ширшій аудиторії завдяки автоматизації та технологіям. У статті проаналізовано вплив генеративного мистецтва на традиційні форми художньої діяльності, зокрема зміну підходів до створення, сприйняття і оцінки творів мистецтва. Автори досліджують етичні питання, що виникають у зв’язку з використанням ШІ, такі як визначення авторства творів, відповідальність за результат творчого процесу та проблема втрати людської унікальності у мистецтві. Також розглядаються нові формати, що виникають завдяки ШІ, зокрема інтерактивні інсталяції, віртуальні галереї, об’єкти доповненої та віртуальної реальності, які створюють абсолютно новий вимір мистецького досвіду. Окремо підкреслено переваги ШІ в мистецтві, серед яких швидкість створення творів, масштабованість процесів і інноваційність у підходах до творчості. Водночас стаття звертає увагу на виклики, що стоять перед суспільством у цій галузі, зокрема правові, моральні та соціальні аспекти, такі як питання інтелектуальної власності, конфлікт між традиційними митцями та технологіями, а також ризик створення штучних стандартів краси та естетики. Дослідження спрямоване на всебічне розуміння потенціалу ШІ у мистецьких процесах, його впливу на формування сучасної культури та інтеграцію технологій у художню практику. Висновки статті дозволяють глибше оцінити значення ШІ для майбутнього мистецтва та суспільства загалом.

СУЧАСНИЙ ПРОСТІР ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА РОМІВ В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ТА ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ХУДОЖНЬОЇ КУЛЬТУРИ

Mon, 31 Mar 2025 00:00:00 +0300

Статтю присвячено дослідженню сучасного стану розвитку образотворчого мистецтва народності ромів в українському та європейському культурному просторі. Подано аналіз результатів Ромської програми Міжнародного фонду “Відродження” та Арт-резиденції “Вибачте номерів немає”, а також показано творчість митців ромського походження. Підкреслено мистецький інтерес до культури ромів митців інших національностей та їх спільної взаємодії. Дослідницький інструментарій предсталяє сукупність методів антропологічного дослідження до яких увійшли аналіз і синтез, культурологічний метод, мистецтвознавчий аналіз і теоретичне узагальнення. Наукова новизна результатів дослідження полягає у тому, що студівання теми міжкультурної взаємодії у сучасному просторі мистецтва виявило тенденцію до актуалізації ромського наративу в суспільстві. Сучасний мистецький простір України і Європи, який у минулі десятиліття не позначений сплеском ромського образотворчого мистецтва, в останнє десятиліття наповнюється діяльністю культурних інституцій та проектів, спрямованих на розвиток художньої культури та міжкультурного діалогу на основі толерантності та поваги до національних традицій. Як висновок констатуємо, що сучасний простір образотворчого мистецтва ромів демонструє тісний взаємозв’язок із загальним річищем розвитку європейського мистецького простору та сприяє розвитку візуального мистецтва України. Інтернаціональні форми мистецтва митцями ромського походження наповнюються національним змістом, їх творчість сприяє розвитку художньої традиції культури ромів, популяризує культурні надбання ромського етносу, сприяє приверненню уваги до його самобутності.

ТОТАЛІТАРНЕ МИСТЕЦТВО ТА МИСТЕЦТВО СПРОТИВУ В УКРАЇНІ ХХ СТОЛІТТЯ ЗА ДОСЛІДЖЕННЯМ ОЛЕКСІЯ РОГОТЧЕНКО

Віктор Васильович Карпов — Mon, 31 Mar 2025 00:00:00 +0300

Монографія мистецтвознавця Олексія Роготченка “Шістдесят тоталітарних років: зображальне мистецтво України 1920–1980” наголошує на важливій й актуальній проблематиці сучасного мистецтвознавства, на питанні взаємодії мистецтва і влади у контексті деформації мистецького простору, на питанні ролі митця та образотворчого мистецтва у суспільній комунікації в умовах пролетарської диктатури. Надзвичайно фактологічна монографія виступає своєрідною енциклопедією “зображального” мистецтва в означений період, а й поза цим спонукає до рефлексії та продовження дискурсу про епоху “Великого Страху”. У пропонованій рецензії на монографію актуалізовано проблему національного в мистецтві. Встановлено, що національне мистецтво, як і національна самобутність у тоталітарні роки не могли бути нічим іншим як відображенням та продовженням політики диктатури пролетаріату. Праця Олексія Роготченка є важливою у контексті розуміння антропології мистецтва тоталітарного режиму і трансформації ролі митця від концепту вільної творчості до пролетарського художника, служителя ідейним постулатам пролетарської диктатури. Означено, що розвиток зображального мистецтва в Україні у шістдесят тоталітарних років відбувався на основі ідеології пролетарської культури у виразі методу соціалістичного реалізму. Олексій Роготченко досліджує феномен спротиву українського художнього соціуму офіційній доктрині, який означений в українському мистецтвознавчому дискурсі терміном нонконформізм. Доведено, що метод соціалістичного реалізму в зображальному мистецтві наприкінці диктату радянської влади мав тенденцію до індивідульності та вільної творчості митця.

ЕТАПИ ХУДОЖНЬОГО ОПОРЯДЖЕННЯ СОФІЇ КИЇВСЬКОЇ В СВІТЛІ РЕЗУЛЬТАТІВ ОСТАННІХ КОНСЕРВАЦІЙ ЇЇ МОЗАЇК ТА ФРЕСОК І АРХЕОЛОГІЧНИХ ВІДКРИТТІВ У СОБОРІ 2021 Р.

Юрій Олександрович Коренюк — Mon, 31 Mar 2025 00:00:00 +0300

В статті розглядаються результати досліджень мозаїк і фресок Софійського собору в Києві в період консервації підкупольного простору в 2013–2014 рр. Тогочасні дослідження показали, що мозаїки в підкупольному просторі не належать першому періоду декорації інтер’єру Софії Київської. Спочатку простір між карнизом під барабаном головного купола і карнизами, відповідними рівню підлоги хорів, були розписані фресками, які пізніше замінили мозаїками. На заключному етапі мозаїчних робіт у підкупольному просторі виник дефіцит смальти, внаслідок чого використовували рештки смальти з обмеженою кількістю кольорів. Тому тло орнаментальних фризів на стовпах західної арки набране оливковою смальтою, а не жовтою, як на стовпах східної арки. Відсутністю смальти необхідних кольорів можна пояснити й те, що фрескові медальйони із Севастійськими мучениками в західній арці не були замінені мозаїчними зображеннями. Археологічними дослідженнями Софії Київської в 2021 р. були виявлені біля східного торця північної зовнішньої галереї рештки великої вівтарної апсиди, призначені для архієрейського богослужіння. Це може свідчити про тимчасове припинення служби в головному вівтарі Софії, що може пов’язуватися з якимись ремонтними роботами в ньому. Консервація 2013–2014 рр. не охопили простору віми головного вівтаря, але візуальні спостереження над фрагментами мозаїк, які збереглися на північній стіні віми, дають підставу допускати, що віма, як і підкупольний простір, початково була розписана фресками, які потім замінили мозаїками. Один з мозаїчних фрагментів, які збереглися на північній стіні віми, демонструє дефіцит золотої смальти, яку замінили оливкою смальтою, подібною по кольору смальті тла орнаментів на західних стовпах підкупольного простору. Тому тимчасове припинення служби в головному вівтарі Софії може пов’язуватися з виконанням у ньому останнього етапу мозаїчної декорації. Але для підтвердження такого припущення необхідні детальні дослідження вівтарної віми.

СЕКВЕНЦІЙНЕ МИСТЕЦТВО ТА ДИЗАЙН КОМІКСІВ У ЖАНРІ ВЕСТЕРН

Mon, 31 Mar 2025 00:00:00 +0300

Метою статті є розкриття сутності секвенційного мистецтва у жанрі вестерн. Матеріалом дослідження обрано об’єкти дизайну відомих коміксів у жанрі вестерн. Мистецтвознавчий аналіз виявив особливості дизайну вестерн-коміксу і його комунікативні властивості. Наукове студіювання праць українських та зарубіжних авторів дозволило розкрити історію коміксів у їх хронологічній послідовності та визначити основні риси секвенційного мистецтва у жанрі вестерн. Секвенційне мистецтво є глобальним культурним феноменом, яке має власну візуальну мову, соціальне значення і відгукується на проблеми свободи особистості, рівності, справедливості, добра і зла, захисту людини, а також розвиває горизонт уяви суспільного розвитку. Аналіз джерел з історії становлення коміксу у якості жанру мистецтва та дизайнерських концепцій його візуальної мови засвідчує важливість цього напряму для творчого осмислення суспільного простору та антропології. Комікс можна визначити як синтезовану форму, що поєднує візуальне мистецтво та літературу створюючи цілісну картину візуальної історії. Комікс є свого роду самовираженням творців, їх рефлексією на суспільно-політичні процеси розвитку суспільства. Завдяки своїй формі, комікси спрощують складні сюжети та відкрито висвітлюють суспільно-політичні теми. У цьому значенні комікси виступають важливим елементом сучасної культури. Цей жанр творчості розвивається, зберігаючи своє значення як важливої складової сучасного мистецтва. Визначення основних тенденцій його розвитку у просторі мистецтва та дизайну, взаємодії із суспільством є подальшим напрямом проведення наукових студій.

ПРОФЕСІЙНИЙ ІМІДЖ КЕРІВНИКА: ОСОБЛИВОСТІ СТВОРЕННЯ ЗАСОБАМИ ДИЗАЙНУ КОСТЮМА

Лаура Юріївна Овакімян — Mon, 31 Mar 2025 00:00:00 +0300

Професійний імідж керівника є важливим інструментом досягнення успіху. В умовах сучасного ділового світу зовнішній вигляд стає не лише відображенням його особистості, але й індикатором професійності, авторитету та здатності управляти. Особливо у сфері управління зовнішній вигляд має виняткове значення, оскільки він сприяє формуванню довіри, авторитету та створенню позитивного враження. Одним із ключових аспектів формування професійного іміджу є вибір та використання костюма. Правильно підібраний костюм не лише відображає статус і позицію керівника, але й стає засобом комунікації, який здатний впливати на поведінку співробітників, партнерів та клієнтів. На основі аналізу підходів вчених з галузей психології, соціології, менеджменту, мистецтвознавства до створення іміджу, визначено досліджувану дефініцію: професійний імідж – персоніфікований образ людини, який несе характерні риси і відповідає тій чи іншій сфері професійної діяльності, сприяючи досягненню цілей та здійсненню впливу на оточення. Обґрунтовано 10 етапів розробки образу у контексті створення професійного іміджу, що включають: аналіз професійних потреб людини, з’ясування призначення образу, виявлення стильових уподобань споживача, аналіз зовнішніх параметрів, визначення комунікаційних засобів у створенні конкретного іміджу, встановлення смислових акцентів образу, встановлення відповідності індивідуальних параметрів визначеним комунікаційним цілям, ескізне пошукове проєктування іміджу, реалізація задуму, підбір взуття, доповнень; виконання зачіски, макіяжу. Представлено авторську розробку образів керівника офіційного та неформального призначення з врахуванням професійних та персональних потреб, роду діяльності та призначення костюма. Наголошено на важливості трансляції смислової інформації та іміджевих повідомлень через візуальний образ людини.

ПОЛІСТИЛІЗМ ЯК ЗАСАДНИЧИЙ ПРИНЦИП ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ МИСТЕЦТВА

Mon, 31 Mar 2025 00:00:00 +0300

Метою статті є аналіз прогресивних тенденцій, втілених в освітній практиці Української академії мистецтва. В публікації наголошується, що на час створення Українська академія мистецтва мала чи не найпрогресивнішу програму серед аналогічних європейських начальних закладів. Формування професорського складу, структура творчих майстерень, відбір студентів провадилося на засадах демократії і особистої свободи. Особливу увагу статті акцентовано на повній відмові від академічного принципу навчання на користь створення авторських майстерень. Завдяки ліберальній політиці керівництва Академії склалася унікальна ситуація синтезу різних стилів під егідою державного навчального закладу. Висвітлено діяльність керівників майстерень Української академії мистецтва на початковому етапі її створення. На прикладі творів О. Мурашка, М. Бурачека, А. Маневича, В. Кричевського, Г. Нарбута, М. Бойчука кін. 1910-х – поч. 1920-х рр. показано розмаїття художніх стилів в практиці викладання студентам Академії. Проаналізовано окремі роботи керівників майстерень, в яких наочно представлені стильові ознаки творчості майстрів зазначеного періоду. На тлі відсутності навчальних програм в практиці перших майстерень Академії цей аналіз дає розуміння, на яких зразках навчалися перші студенти Української академії мистецтва. За умов вільного вибору керівника і можливості переходу з майстерні в майстерню склалася унікальна ситуація творчого суперництва як між керівниками, так і студентами. Атмосфера творчої свободи і натхнення зумовила народження першої генерації талановитих українських художників, які за короткий час до початку сталінських репресій встигли вивести українське мистецтво на світовий кін.

КУЛЬТУРА ЯК ОСНОВНА СКЛАДОВА РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА У РІЗНІ ЕПОХИ

Олексій Володимирович Прокопенко, Кирило Дмитрович Подніглазов — Mon, 31 Mar 2025 00:00:00 +0300

У статті розглядається культура як визначальний чинник розвитку суспільства, впливаючи на всі сфери його життя – від освіти і науки до політики та економіки. Культура є основою існування та розвитку будь-якого суспільства. Вона визначає моральні, етичні, соціальні та духовні орієнтири, які впливають на всі сфери життя людини. Культура формує ідентичність нації, сприяє соціальній згуртованості та виступає двигуном прогресу. У різні історичні періоди культура виступала як рушійна сила прогресу, змінюючи спосіб мислення та соціальні структури. Від античної цивілізації, яка заклала основи філософії, мистецтва та права, до середньовічної культури, що розвивалася під впливом релігії та феодальних традицій, кожна епоха демонструє, що культура є невід’ємною складовою суспільного розвитку. Епоха Відродження принесла гуманістичні ідеали, які стимулювали розвиток науки та мистецтва, а Просвітництво заклало основи демократичних цінностей і прав людини. У XIX–XX століттях культура стала інструментом соціальних трансформацій, відображаючи процеси індустріалізації, національних відроджень і боротьби за свободу. Сучасна епоха цифрових технологій та глобалізації відкрила нові горизонти для культурного обміну, але водночас спричинила загрозу уніфікації та зникнення локальних культурних традицій. Дослідження культурного розвитку суспільства дає змогу усвідомити його роль у формуванні національної ідентичності, соціального порядку та моральних засад. Культура не лише відображає минуле, а й прокладає шлях у майбутнє, забезпечуючи сталість і динаміку цивілізаційного поступу. У різні історичні епохи культура була рушійною силою змін, визначаючи напрямки розвитку цивілізацій.

ХУДОЖНИК АНТОН ЛОГОВ ТА ЙОГО ВІЗУАЛЬНИЙ ЩОДЕННИК БОРОТЬБИ

Аліса Вікторівна Редько — Mon, 31 Mar 2025 00:00:00 +0300

Метою статті є дослідження трансформації мистецького стилю українського художника Антона Логова під час війни в Україні. Зокрема, показується перехід митця від створення масштабних мистецьких інсталяцій до інтенсивної роботи над значною кількістю графічних і живописних творів, які увійшли до так званого візуального «Щоденника спротиву». У цих роботах Логов зображує як жахливі реалії війни – смерть, руйнування, страх, – так і незмінну красу життя, що пробивається крізь умови щоденного стресу, в якому опинилося українське суспільство. Актуальність даного дослідження полягає в з’ясуванні впливу візуальних образів сучасного мистецтва на формування колективної національної ідентичності в роки війни, коли культура стає інструментом опору та самовираження. У статті класифіковано та проаналізовано три основні теми воєнної творчості Антона Логова: міські пейзажі Києва та Одеси, краєвиди Чорного моря та ілюстративні репрезентації драматичних подій – вбивств, артилерійських обстрілів, ракетних ударів, які стали страшною частиною українського сьогодення. Для досягнення цієї мети детально охарактеризовано конкретні малюнки та картини автора, художні техніки, використані для їх створення, матеріали, а також способи художнього вираження, що підкреслюють емоційну напругу та символізм. Стаття також торкається дослідження семіотики символів і значень, які формують сучасну художню мову Логова. З особливою увагою вивчається застосування повторюваних образів сонця, та інших мотивів, що прослідковуються у роботах художника ще з 2014 року, і набувають нового звучання в умовах війни. Дослідження сприяє тлумаченню значення цих символів та мотивів, які відображають українську ідентичність у сучасному мистецтві, поєднуючи біль втрат із надією на відродження. Окремо згадано персональні та групові виставкові проекти 2024 року за участі А. Логова. Результатом дослідження стало узагальнення і систематизація соціокультурних змін, які з початком повномасштабного російського вторгнення спричилили зміну у ставленні до щоденного життя, та до способів творчості одного із знакових художників сучасності – Антона Логова.

ЮВЕЛІРНІ ПРИКРАСИ ЗІ СКЛОМ ТА САМОЦВІТАМИ В УКРАЇНСЬКОМУ ВИРОБНИЦТВІ 1950-Х–1960-Х РОКІВ

Олексій Олексійович Роготченко — Mon, 31 Mar 2025 00:00:00 +0300

Мета статті – дослідити трансформації в галузі художнього металу України і діяльності вітчизняних ювелірів, що спеціалізувалися на виготовлення прикрас упродовж 1950-х–1960-х рр. Розглянуто специфіку організаційно-творчих процесів в означеній царині. Окреслено становлення мережі приватних майстерень, окремі віхи діяльності ювелірів-ремонтників, у тому числі під проводом Ремпобуттехніки і Ремточмеханіки. Унаочнено зв’язок окремих осередків художнього металу з провідними школами Вижниці та Косова, Львова та Києва. Основна ідея дослідження пов’язана з новим асортиментом виробництв і окремих майстрів 1950-х–1960-х рр. Інструментарій дослідження складається з принципу достовірності, мистецтвознавчого, дизайнерського і менеджерського підходів, онтологічного, аксіологічного, герменевтичного, соціо-культурного, крос-культурного, історико-генетичного, історико-хронологічного, історико-порівняльного (компаративного) й методу мистецтвознавчого аналізу. З-поміж основних завдань дослідження слід виділити – унаочнення імен конкретних художників, котрі працювали з прикрасами в означений період, характеристику асортименту майстерень і підприємств України в галузі 1950-х–1960-х рр. Крім того, наголошено на проблемі вивчення технік виконання виробів вказаного періоду часу, акцентовано особливості застосування ювелірно-виробного каміння і вставок зі скла та емалей, проаналізовано шляхи постачання останніх, у тому числі з закордону. Констатовано недостатню увагу у вітчизняному мистецтвознавстві до джерел інспірацій окремих виробів, пов’язаних із впливами ювелірного мистецтва Кавказу (Грузії, Вірменії), країні Балтії (Литви, Латвії, Естонії). Розкрито асортимент вітчизняних підприємств, де працевлаштовувалися ювеліри в 1950-х–1960-х роках, а також продукцію художників, які працювали напівлегально, чи нелегально (усього близько тридцяти осіб).

ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ В ПРОЄКТУВАННІ СКЛЯНИХ І КРИШТАЛЕВИХ ПРИКРАС У ВИГЛЯДІ ФРУКТІВ ТА ОВОЧІВ

Алла Андріївна Руденченко, Остап Вікторович Ковальчук — Mon, 31 Mar 2025 00:00:00 +0300

Мета статті – розкрити специфіку розробки дизайну скляних прикрас у вигляді фруктів та овочів за допомогою штучного інтелекту. Окреслено походження муляжів і так званих «симуляцій», поширених на ринку Європи з середини ХХ століття, коли набули популярності твори з оргскла та пластику, що імітували справжні їстівні смаколики. Унаочнено поширення введення скляних камінців в топіарії, котрими модно було прикрашати інтер’єри в Європі, та зокрема Україні від 1980-х років. Охарактеризовано формування традиції прикрашання «дерев» скляним камінням або формами стилізованих квітів чи фруктів (плодів), орієнтуючись на вимоги до ікебани та карликових дерев, як символічного втілення побажання добробуту. Основна ідея дослідження базується на трансформації інструментів дизайну на початку ХХІ століття, коли проєктування декорацій-муляжів для вітальної зони помешкань чи маркетів здійснюється за допомогою штучного інтелекту. Методологія дослідження включає поєднання принципів, підходів і методів. Використано принципи достовірності, всебічності та хронологічний принцип, дизайнерський, мистецтвознавчий підходи; аксіологічний, онтологічний, історико-хронологічний, компаративний, крос-культурний, соціокультурний методи, а також методи типологізації, іконографічного та мистецтвознавчого аналізу. Серед ключових завдань дослідження необхідно виокремити розкриття специфіки становлення нових форм дизайн-проєктів творів у виглядів фруктів та овочів зі скла та кришталю, які не завжди можуть бути реалізовані у матеріалі, виконаних за допомогою інструментів штучного інтелекту, котрі сприяють розвитку галузі вітчизняного промислового виробництва прикрас інтер’єру та біжутерії; уточненні визначення походження подібних творів, що активно поширюються останнім часом мережею інтернет. Наведено приклади реалізованих у матеріалі форм, котрі відрізняються від естетично привабливих «апетитних» проєктів, виконаних за допомогою штучного інтелекту.

ФОРМУВАННЯ ВИКОНАВСЬКОЇ МАЙСТЕРНОСТІ ХУДОЖНИКА КРІЗЬ ПРИЗМУ ШВИДКОГО МАЛЮВАННЯ

Михайло Богданович Сидор — Mon, 31 Mar 2025 00:00:00 +0300

Висвітлюється актуальність швидкого малювання, ведеться розбір його природи, дієвості та функціонування як компонента, засобу і прийому формування виконавської майстерності художника. Розкриваються спільні наративи для усіх видів швидкого малюнка, диференціюються характерні кожному завдання та вихідні позиції щодо безпосередньої їх реалізації як у навчанні здобувачів певного образотворчого фаху, так і в практиці уже зрілих художників, підтриманні й удосконаленні ними своєї професійності. Мета статті – розкрити специфіку видів швидкого малювання, визначити і обґрунтувати актуальність звернення до такого малювання як чинника і засобу удосконалення художньо-виконавської майстерності. Матеріали і методи. Ключовий принцип розкриття піднятої проблеми – комплексний підхід. Диференційований розбір кожної позицій, визначення певних базисів, домінант і пріоритетів, доцільності та значимості швидкого малювання передбачав застосування конкретних методів роботи. Основні серед них: пошуково-бібліографічний, мистецтвознавчий, інтегративний, загального і локального спостереження, художнього аналізу, порівняння, абстрагування, систематизації, реконструювання тощо. Наукова новизна. Комплексно проаналізовано сутність і функції швидкого малювання, обґрунтовано його значимість як модератора художньо-виконавської майстерності. Вперше розкрито взаємоінтегрованість видів швидкого малювання у пошуках і розробках композицій творів; визначено п’ять ключових аспектів як спонук застосування швидких малюнків в образотворчій практиці і здобувачів того чи того мистецького фаху, і уже зрілих художників. Висновки. Художня діяльність в світлі розглядуваного носить комплексний характер. Ключем постає системна робота над собою, яка включає (повинна включати) виконання різноманітних тренувальних завдань, вправлянь, звернення до такого малювання, яке іменуємо «швидким». Завдяки своїй природі, змістам і способам реалізації це малювання є важливим і значимим з різних сторін, оскільки наділене цінними вишкільними властивостями. Актуалізаторами швидкого малювання і в навчальному процесі, і в професійній діяльності автор виводить: зручність, відносну простоту його виконання; локаційну доступність; спрямованість на якісне оволодіння фахом, підтримання рівня набутої майстерності, її покращення; потребу в удосконаленні сприймання дійсності; ефективність у пошуках і розробках композицій творів.

СИСТЕМНИЙ ПІДХІД ДО ВИВЧЕННЯ ЯВИЩА ГРАФІЧНОГО ДИЗАЙНУ

Наталя Сергіївна Удріс-Бородавко — Mon, 31 Mar 2025 00:00:00 +0300

Метою статті є вивчення графічного дизайну як впливового явища в сучасному інформаційно-комунікативному просторі з позиції системності, поточнення його меж як системи та функцій. Методологія роботи згідно поставленої мети базується на застосуванні системного та проблемно-орієнтованого підходу до наукового вивчення графічного дизайну, зокрема системно-структурний і системно-функціональний аналіз. З’ясовано, що попри дискусії та постійну мобільність поняття, межу системи через види спроєктованих об’єктів можна визначити як сукупність айдентики (фірмовий стиль як її складова), друкованих книг всіх тематичних, жанрових і функціональних підвидів, періодичних видань, плакатів всіх видів, рекламної продукції, упаковок, шрифтів, інтерфейсів електронних книг, макетів для СММ. Постійні оновлення видів проєктних робіт не дозволяють однозначно визначити межі системи графічного дизайну, але говорять про те, що вона є самоорганізаційною і динамічною в своєму історичному розвитку. Показано, що основною характеристикою впливовості системи графічного дизайну є знаковість і трансляція сенсів. В результаті застосування системно-функціонального висвітлено особливості прояву графічного дизайну у зовнішньому просторі соціальних комунікацій, а саме уточнено сутність інформативної та комунікативної функцій, акцентовано евристичну функцію як результат необхідних в проєктуванні дизайн-досліджень, сформульовано такі функції, як індикація науково-технічного прогресу в суспільстві, репрезентація поточної соціальної реальності, підвищення естетичного рівня представників цільової групи через надання зразкового для них візуального продукту, трансформація навколишнього простору інформації та взаємодій, а також зазначено, продукція графічного дизайну є засобом маніфестації користувачами власного ставлення до навколишніх процесів. Подальше переосмислення системно-структурних моделей графічного дизайну, розширення системно-функціональної та системно-комунікаційної аналітики графічного дизайну як соціокультурного явища створює платформу для формувань гіпотез, контекстуального і функціонального дослідження емпіричної проєктної бази та концептуалізації висновків.

ЕВОЛЮЦІЯ ВІЗУАЛЬНИХ ОБРАЗІВ ЛЮДИНИ У СУЧАСНОМУ ЦИФРОВОМУ МИСТЕЦТВІ

Костянтин Володимирович Чернявський, Тамара Володимирівна Чернявська — Mon, 31 Mar 2025 00:00:00 +0300

В статті розглядається тема трансформації форми людини у візуальному мистецтві під впливом цифрових технологій. Аналізується роль діджитал-арту, NFT (невзаємозамінних токенів) та доповненої реальності у формуванні нових підходів до зображення людської сутності. Виокремлено значення глобалізації й технічного прогресу, що спричинили переосмислення форми людини. Дослідження висвітлює, як сучасні художники через цифрове мистецтво досліджують питання ідентичності, соціальної ролі, емоційної чуттєвості та взаємодії з технологіями. Методи дослідження: використано комплексний підхід, що поєднує кілька взаємодоповнювальних методів дослідження. А саме: Історико-культурний метод – застосовано для вивчення історичної еволюції візуальних образів людини, їхньої ролі у мистецтві різних епох та впливу соціокультурного контексту на формування цих образів; порівняльний аналіз – використано для співставлення традиційних мистецьких практик із сучасними цифровими формами мистецтва, зокрема для аналізу відмінностей у техніках, символіці та способах репрезентації образу людини; системний підхід – дозволив розглядати цифрове мистецтво як цілісну систему, що поєднує технології, художні концепції та соціальні взаємодії, зокрема вплив інновацій, таких як штучний інтелект, NFT, VR та AR; емпіричний метод – використано для аналізу конкретних прикладів цифрового мистецтва, створених за допомогою новітніх технологій, таких як нейромережі, блокчейн і віртуальна реальність; прогностичний метод – використано для визначення перспектив подальшого розвитку цифрового мистецтва, зокрема інтерактивних форматів, адаптивних творів і нових технологічних трендів. Наукова новизна полягає у комплексному дослідженні трансформації образу людини у цифровому мистецтві під впливом новітніх технологій. У статті пропонується новий міждисциплінарний підхід до аналізу еволюції візуальних образів через інтеграцію технологій штучного інтелекту, NFT, віртуальної та доповненої реальності. Ця робота розширює межі сучасного мистецтвознавства, сприяючи розумінню того, як технологічний прогрес змінює художню практику, соціальні відносини та естетичні цінності в умовах глобалізації. Висновок: У статті було здійснено аналіз трансформації образу людини в цифрових мистецьких практиках, що виникли на стику технологій, культури та соціальних змін. Відзначено, що розвиток цифрових технологій радикально змінив підходи до зображення людської постаті, що спричинило нове розуміння людської ідентичності в мистецтві. Візуальні образи людини, створені за допомогою цифрових медіа, набувають нових характеристик, таких як динамічність, інтерактивність та адаптивність, що відкриває художникам безліч нових можливостей для вирішення складних соціальних, культурних та психологічних тем.

ВЕРТИКАЛЬНЕ ОЗЕЛЕНЕННЯ ФАСАДІВ ЯК ЗАСІБ ГУМАНІЗАЦІЇ МІСЬКОГО АРХІТЕКТУРНОГО СЕРЕДОВИЩА

Олена Василівна Шарлай — Mon, 31 Mar 2025 00:00:00 +0300

В статті розглядаються сучасні методи вертикального озеленення фасадів будівель. Аналізується світовий досвід створення державних програм з підтримки використання озеленення будівель і споруд, зокрема озеленення фасадів, на законодавчому рівні. Застосування інтегрованої рослинності має реальні переваги як на місцевому, так і на загальному рівні держави. Розглядається вплив вертикального озеленення на екологічні показники середовища, економічний розвиток і соціально-психологічний стан громади. Аргументи для переконання законодавців, планувальників, архітекторів в необхідності використання технології вертикального озеленення надають результати досліджень в сфері екології, які показують, що використання вертикального озеленення сприяє зниженню температури поверхні зовнішніх стін в літній період на 10°C та зниженню ефекту міського острова тепла в густо населених районах, що зменшує енерговитрати на кондиціонування повітря. Збільшення поглинання вуглекислого газу і фільтрація шкідливих часток викидів веде до покращення якості повітря, що покращує стан здоров’я мешканців. Наявність зелені в міському середовищі покращує загальний психологічний і емоційний стан мешканців і сприяє гуманізації архітектурного середовища. Завдяки всім цим перевагам практика вертикального озеленення активно розвивається, створюючи нові методи і напрямки. Велика кількість різноманітних напрямків у вертикальному озелененні потребує систематизації і типологічної класифікації конструктивних схем та аналізу потенціалу, який має кожна з них для архітектурних та дизайнерських рішень. Попередньо всі системи діляться на каркасні і модульні системи. Каркасні системи поділяються на стаціонарні жорсткі і мобільні гнучкі. В якості стаціонарного каркасу виступають просторові конструкції з металевого профілю, решітки, сталеві троси. Метод використання каркасних систем дозволяє забезпечити заздалегідь спланований ритм, щільність і висоту озеленення і, з точки зору дизайну, є методом «спрямованого озеленення». Мобільні гнучкі системи є одним із найбільш поширених рішень в озелененні фасадів. Двошарове полотно з полімерного войлоку, де в кишені з поживним субстратом висаджуються декоративні рослини. Метод озеленення з використанням мобільного гнучкого каркасу створив новий напрямок в дизайні вертикального озеленення «жива стіна». В модульних системах в якості модулів можуть розглядатись плити або контейнери. Плити з легкого бетону або пластику мають кілька шарів: основа, гідроізоляція, водо поглинаючий шар, субстрат з насінням.Озеленення з використанням модульних систем започаткував напрямок «вертикальний сад» Для кожного з цих методів озеленення аналізується можливість використання спільних підходів при розробці структури вертикального озеленення і елементів дизайну, з метою гармонізації архітектурного середовища і підвищення рівня комфортності міського простору.

ПРОСТОРОВІ КОНЦЕПЦІЇ В ДИЗАЙНІ КВЕСТ-КІМНАТ ДЛЯ ПІДСИЛЕННЯ АДАПТАЦІЇ ТА КОМАНДНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

Тарас Юнко — Mon, 31 Mar 2025 00:00:00 +0300

Метою статті є дослідження впливу архітектурних рішень, сенсорного середовища та елементів наративу квест-кімнат на емоційний стан, поведінку, сприйняття простору та адаптацію гравців. Завдання дослідження передбачають здійснення аналізу впливу окремих елементів квест-кімнати на просторове сприйняття та емоції учасників гри, вивчення взаємозв’язку елементів квест-кімнати та рівня стресу, а також оцінювання впливу квест-кімнати на підсилення адаптації та командної взаємодії гравців. Для досягнення мети дослідження та розкриття окреслених завдань було використано загальнонаукові методи теоретичного рівня (аналіз, синтез і систематизація наукових розвідок) та методи експериментальних досліджень (логіко-системний аналіз, експеримент, статистичні методи оброблення даних). У ході дослідження розкрито поняття «квест-кімната» та з’ясовано роль просторового дизайну в організації гри у форматі такої кімнати. У статті представлено типи просторового дизайну квест-кімнат, зокрема тематичне оформлення, інтерактивний дизайн, імерсивний дизайн, а також технологічний простір. Також розкрито поняття геймдизайну як процесу планування інтерактивного ігрового простору. Доведено, що ефективно спланований ігровий простір квест-кімнати сприяє формуванню та розвитку низки вмінь, навичок та компетенцій. Під час експерименту було здійснено оцінювання впливу архітектурних рішень, сенсорного середовища та елементів наративу квест-кімнат. Доведено, що вміле використання елементів дизайну квест-кімнат (темрява, дзеркала, штучне освітлення, оздоблення стін, температура підлоги, звукові ефекти та запахи) позитивно впливає на підсилення командної взаємодії учасників гри. Гравці продемонстрували підвищення рівня навичок адаптації, а також рівня майстерності. Щодо навичок командної взаємодії, то у гравців спостерігали підвищення середнього та високого рівнів командної взаємодії, а також рівня майстерності. На контрольному етапі експерименту спостерігалося зниження кількості гравців з низьким рівнем навичок адаптації та командної взаємодії.