Український мистецтвознавчий дискурс

ІНТЕР’ЄР АРТ-ПРОСТОРУ В УКРАЇНІ ЯК ФОРМА ВІЗУАЛІЗАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ

2026-01-09T09:46:35+02:00

Дослідницьке поле цієї статті сформовано навколо проблеми арт-простору, що виступає провідним культурно-освітницьким центром, у якому формується креативна та творча особистість Автори підкреслюють важливість інтеграції регіональних особливостей у внутрішній інтер’єр арт-простору, розглядаючи це як засіб збереження культурної спадщини та стимулювання ціннісного розвитку творчих особистостей. Специфіка теми полягає у всебічному розкритті ролі і значення арт-простору в Україні, здатного забезпечити формування (створення) унікальної творчої атмосфери. Дослідження проводиться з урахування регіональних особливостей, а саме арт-простору, що розташований у місті Дунаївці Хмельницької області. Ключова роль у формуванні цього інтер’єру належить атрибутам подільського краю. Авторами акцентовано увагу на його культурних та природних цінностях: кераміці, вишивці, текстилю. Дизайн інтер’єру арт-простору розробляється з метою створення специфічної атмосфери відповідно до запитів та потреб відвідувачів закладу, форми їх діяльності, для збагачення їх світосприйняття. Культурна ідентичність визначає стиль арт-простору, формує його інтер’єр та позитивно впливає на відвідувачів. Інтер’єр арт-простору покликаний відображати традиційні елементи культури, створювати своєрідну атмосферу. Тематика експозицій, що закладена в концепції цього проєкту, відображатиме культурні надбання регіону, а також дозволить відвідувачам краще зрозуміти та оцінити свою національну культурну спадщину, налагодити зв’язок та комунікацію між відвідувачами, збагатити свій досвід. Обґрунтовано те, що елементи національної ідентичності можуть викликати сильні емоції, які пов’язані з традиціями і спогадами, що робить їх досвід більш глибоким та значимим. У роботі розглянуто чинники, що мають вплив на формування арт-простору з використанням елементів національної культурної ідентичності.

МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДИЗАЙН-ПРОЄКТУВАННЯ: ТЕОРЕТИЧНИЙ ТА ПРАКТИЧНИЙ ВИМІРИ

2026-01-09T10:01:02+02:00

Метою статті є визначення теоретичних і практичних засад методології дизайн-проєктування як інтегрованої системи знань, що поєднує аналітичний, творчий і технологічний аспекти діяльності дизайнера. У статті розглянуто сутність, структуру та значення методології дизайн-проєктування як міждисциплінарного напряму, що поєднує гуманітарні, технічні та художні підходи у процесі створення предметно-просторового середовища. Підкреслено роль методологічного знання у формуванні цілісного бачення дизайнерської діяльності, розвитку творчого й критичного мислення, а також підвищенні ефективності освітньої підготовки майбутніх фахівців. Мета дослідження полягає у визначенні теоретичних засад формування методологічних принципів дизайн-проєктування та розкритті механізмів їх реалізації в освітньому процесі підготовки спеціалістів у сфері культури й мистецтва. Здійснено аналіз основних методологічних підходів – системного, культурологічного, синергетичного, естетичного та комунікативного – у контексті сучасної дизайн-освіти. Окрему увагу приділено вивченню концепцій Р. Арнгейма, В. Вонга та Д. Нормана, які акцентують взаємозв’язок між сприйняттям форми, функціональністю, користувацьким досвідом і емоційним впливом дизайнерського продукту. Виявлено роль методології у формуванні авторської концепції дизайнера, побудові логіки проєктного процесу, вдосконаленні композиційних умінь, розвитку професійної рефлексії та творчої самореалізації. У результаті дослідження узагальнено структурно-логічну модель дизайн-проєктування, що інтегрує аналітичні, творчі та технологічні етапи, забезпечуючи гармонійне поєднання інтелектуального, естетичного й практичного компонентів діяльності. Підкреслено потенціал методологічної інтеграції для оптимізації освітніх стратегій і підвищення якості творчих практик. Визначено перспективи подальших досліджень, пов’язані з удосконаленням освітніх методик, розробкою інноваційних підходів до формування методологічної культури майбутніх дизайнерів і створенням ефективних систем підтримки творчих рішень у професійному середовищі.

АДАПТИВНИЙ ДИЗАЙН В ГРАФІЧНОМУ СЕРЕДОВИЩІ: ІНТЕГРАЦІЯ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ

2026-01-09T10:05:51+02:00

У статті представлено комплексне дослідження сучасних практик адаптивного та інклюзивного дизайну в графічному середовищі, що формується під впливом активної цифровізації та впровадження технологій штучного інтелекту. Адаптивний дизайн розглядається не лише як технічний інструмент підлаштування візуальних рішень до різних носіїв і умов сприйняття, але й як концептуальна стратегія створення універсальних і гнучких систем, здатних забезпечити індивідуалізований користувацький досвід. Окрему увагу приділено аналізу ключових принципів адаптивності – гнучкості, універсальності, персоналізації та модульності – та їх трансформації в умовах інтенсивного розвитку цифрових середовищ. Інклюзивний вимір дизайну розглядається у взаємозв’язку з адаптивністю, оскільки саме інтеграція AI-технологій відкриває нові можливості для розширення доступності графічних матеріалів і комунікаційних платформ. Висвітлено потенціал штучного інтелекту у графічному дизайні: генеративний дизайн як спосіб автоматизованого створення креативних візуальних рішень; персоналізація контенту з урахуванням особливостей і потреб користувачів; оптимізація й автоматизація робочих процесів; забезпечення інклюзивності шляхом адаптації зображень і текстів для різних аудиторій, включно з людьми з особливими потребами. Здійснено порівняльний аналіз сучасних AI-інструментів, зокрема Adobe Firefly, Figma AI, Canva Magic Tools, які демонструють тенденцію до поєднання інтелектуальних алгоритмів із дизайнерськими інтерфейсами, що сприяє підвищенню якості та ефективності проєктної діяльності. Результати дослідження підтверджують, що впровадження штучного інтелекту в графічне середовище не лише розширює межі творчих можливостей, але й формує новий баланс між автоматизацією та людською креативністю. AI постає як інструмент, що підтримує інклюзивність, робить дизайн більш доступним і зрозумілим для різних соціальних груп, сприяє подоланню комунікаційних бар’єрів. Реалізація зазначених завдань адаптивного та інклюзивного дизайну у поєднанні з AI-технологіями визначають перспективний напрям розвитку сучасного графічного середовища, забезпечуючи не лише технічну ефективність, але й культурну, соціальну та етичну значущість візуальної комунікації.

СТВОРЕННЯ МУЗЕЮ КОРОЛЯ ДАНИЛА РОМАНОВИЧА У ВОЛОДИМИРІ У КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРНО-ТУРИСТИЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ МІСТА

2026-01-09T10:09:38+02:00

У статті розглянуто значення музеєфікації як інструменту збереження історико-культурної спадщини та розвитку туристично-рекреаційного потенціалу малих історичних міст. Метою є обґрунтування архітектурно-планувального рішення щодо створення музею короля Данила Романовича у місті Володимир як ключового елементу ревіталізації історичного середовища. Методологія ґрунтується на історико-архітектурному аналізі, вивченні українських і європейських практик музеєфікації та оцінці соціально-економічних перспектив для громади. Створення музею короля Данила Романовича у Володимирі має значний потенціал як у культурно-освітньому, так і в туристично-економічному аспектах. Передусім такий музей стане важливим чинником збереження та актуалізації історико-культурної спадщини, забезпечуючи репрезентацію доби Галицько-Волинського князівства у доступній і сучасній формі. Використання інтерактивних технологій, мультимедійних інсталяцій та реконструкцій середньовічного побуту дозволить залучити широку аудиторію відвідувачів різних вікових груп. Новизна дослідження полягає у тому, що інтеграція нового культурного простору до туристичного маршруту міста, що сприятиме зростанню туристичних потоків, розвитку сфери обслуговування та підвищенню економічної активності громади. Водночас музей здатний виконувати функції освітньо-дослідницького центру, поєднуючи наукову діяльність, культурні практики та популяризацію національної історії. В руслі глобальних трансформацій та зміни ціннісних пріоритетів в українському суспільстві пропонований музей постане у якості культурної форми розвитку національного культурного простору.

БРОНЗОВИЙ СКУЛЬПТУРНИЙ ПОРТРЕТ ЯК ЗАСІБ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ ІСТОРІЇ КИТАЮ (НА ПРИКЛАДІ ТВОРЧОСТІ ЦЯНЬ ШАОВУ)

2026-01-09T10:13:54+02:00

Аналіз творчого доробку Цянь Шаову (钱绍武, 1928–2021) дозволяє простежити, як через портретні образи видатних діячів китайської історії та культури, формується цілісне уявлення національного надбання країни. У центрі уваги – галерея історичних постатей, серед яких класики літератури Ду Фу та Цао Сюецінь, митці ХХ століття Сюй Бейхун, а також символи національного духу, втілені в образах Сунь Ятсена та А Біна. Цей портретний пантеон стає засобом актуалізації конфуціанських ідеалів вірності традиції, служіння суспільству та шанування предків. Особливу увагу приділено синтезу західних та східних художніх практик у творчості Цянь Шаову, що стало можливим завдяки його унікальній освіті: вивченню китайської каліграфії та живопису водночас із освоєнням європейської скульптурної техніки. Цей діалог культур проявився у поєднанні класичної монументальної форми з глибокою психологізацією образів, де бронза набуває властивостей живого матеріалу, здатного передавати внутрішню енергію моделі. У творах на історичні теми, таких як «Пісня дороги» чи «Дурний старий зрушує гори», митець виходить за межі портретного жанру, створюючи багатопланові композиції, наповнені символікою та філософським змістом. Монументальні портрети Цянь Шаову поєднують класичну строгість із динамікою форм, а портретно-жанрові композиції розкривають вміння передавати рух та емоційну напругу. Скульптурний портрет у виконанні Цянь Шаову репрезентує історичні рефлексії сьогодення, що сприяє формуванню колективної пам’яті та збереженню національної ідентичності. Його спадщина демонструє, як традиційні матеріали та техніки переосмислюються для вирішення сучасних мистецьких та соціальних викликів, роблячи внесок у розвиток як китайського, так і світового скульптурного мистецтва.

СВІТОВІ ТА УКРАЇНСЬКІ ТЕНДЕНЦІЇ У СТВОРЕННІ СОЦІАЛЬНИХ ПЛАКАТІВ

2026-01-09T10:17:44+02:00

У статті досліджено сучасні світові та українські тенденції розвитку соціального плаката як засобу візуальної комунікації. Проаналізовано його функціональні, естетичні та змістові аспекти в контексті глобальних викликів і локальних соціокультурних процесів. Соціальний плакат розглянуто як інструмент формування громадської думки, повідомлення соціальних меседжів та вираження суспільних ідеалів. Визначено, що трансформація його візуальної мови зумовлена впливом цифрових технологій, історичного досвіду, культурного середовища та соціальних потрясінь. Наголошено, що сучасний плакат виходить за межі комунікаційної функції, стаючи культурним явищем, здатним впливати на емоційно-психологічному рівні, активізувати соціальні дії та відображати дух епохи. Об’єктом дослідження є соціальний плакат як форма художньо-комунікативного висловлювання в умовах сучасного інформаційного суспільства. Предметом дослідження виступають художньо-композиційні прийоми, семіотичні коди, колірна та типографічна структура, які забезпечують ефективність комунікації. Методологія роботи ґрунтується на комплексному застосуванні порівняльного, аналітичного, мистецтвознавчого та контент-аналізу. Порівняно візуальні рішення та змістові особливості світових і українських зразків соціального плаката, що дозволило окреслити провідні тенденції його еволюції. У результаті проведеного аналізу встановлено, що в глобальному контексті соціальний плакат зберігає провідну роль у політичних кампаніях, екологічному та правозахисному активізмі, а в Україні він набуває особливої ідентифікаційної функції – стає символом національної єдності, спротиву та культурного самоствердження. Визначено, що цифровізація, поєднання традиційних і нових медіа, а також воєнні події суттєво змінюють способи комунікації через плакат, надаючи йому нових візуальних форм і смислових акцентів. Зроблено висновок, що сучасний соціальний плакат є динамічним явищем, яке змінюється під впливом технологічних інновацій, політичних подій і соціальних рухів. Він поєднує естетику, символіку та соціальну функцію, зберігаючи здатність оперативно реагувати на трансформації суспільства. В українських реаліях плакат виступає не лише мистецьким об’єктом, а й важливим інструментом громадянського висловлювання, формуючи колективну свідомість і візуальний наратив доби.

РОЛЬ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ У РОЗВИТКУ ПРОЄКТНОГО МИСЛЕННЯ У СТУДЕНТІВ-ДИЗАЙНЕРІВ

2026-01-09T10:23:03+02:00

У статті теоретично обґрунтовано роль технологій ШІ у розвитку проєктного мислення студентів-дизайнерів у процесі професійної підготовки. Проєктне мислення розглянуто як інтегративну компетентність, що поєднує аналітичні, креативно-евристичні, технологічні та рефлексивні процеси, спрямовані на створення інноваційних дизайн-продуктів. Уперше системно представлено структуру проєктного мислення у взаємозв’язку з функціями ШІ, які підтримують різні етапи дизайн-процесу: аналітичний (аналіз задач і користувацьких сценаріїв), генеративний (створення варіантів візуальних рішень за допомогою Midjourney, Firefly, DALL-E, Adobe Sensei), композиційно-концептуальний (інтеграція стилю, кольору, типографіки, звуку, відео) та рефлексивно-оцінювальний (тестування, етична експертиза, зворотний зв’язок). На основі аналізу освітніх компонентів дисциплін «Комп’ютерна графіка», «Сучасні цифрові технології в дизайні», «ШІ у сфері дизайну», «Дизайн-графіка», «Основи мультимедійного дизайну», «Комплексне дизайн-проєктування» і «Візуальні комунікації у мультимедійному дизайні» обґрунтовано педагогічні можливості використання ШІ у розвитку системного, критичного, креативного та етично відповідального мислення студентів. Запропоновано педагогічні умови ефективного застосування ШІ. Зроблено висновок, що ШІ у дизайнерській освіті виступає як технічним інструментом, так й когнітивним партнером, який сприяє розвитку аналітичного бачення, прогнозування результатів, візуальної культури й професійної етики майбутніх дизайнерів. Наукова новизна полягає у системному описі взаємозв’язку між етапами проєктної діяльності та відповідними функціями інтелектуальних інструментів, що забезпечують розвиток системного, прогностичного та етично відповідального мислення. Перспективи подальших розвідок убачаються у проведенні експериментальних досліджень для кількісного вимірювання рівня сформованості проєктного мислення в умовах інтеграції ШІ.

ІНТЕГРАЦІЯ ШІ У FIGMA: ІНСТРУМЕНТИ ТА ПРАКТИЧНІ МОЖЛИВОСТІ

2026-01-09T10:27:42+02:00

У статті розглядається еволюція сучасного дизайну в контексті інтеграції штучного інтелекту, який поступово перетворюється з допоміжного інструмента на рівноправного учасника творчого процесу. Акцент зроблено на аналізі можливостей Figma AI Beta (2025), що репрезентує новий етап у розвитку концепції «дизайну із підтримкою ШІ». Представлені функції Make Sites, Grid, Draw, Buzz і Slides демонструють перехід від механічної автоматизації до когнітивної взаємодії людини й алгоритму. Так, Make Sites дає змогу створювати повноцінні вебсторінки за текстовим запитом, Draw перетворює ескізи у готові макети, а Buzz формує добірку актуальних трендів, аналізуючи відкриті дизайн-проєкти. За результатами дослідження Wang, Zhao & Lee (2024), використання таких інструментів скорочує тривалість розробки інтерфейсу на 30–40%, не знижуючи якості UX, що підтверджує ефективність інтеграції аналітичних і генеративних підходів. Підкреслюється, що штучний інтелект не замінює дизайнера, а розширює його можливості, забезпечуючи глибшу персоналізацію, аналітику та оптимізацію творчих рішень. У межах гуманістичної парадигми «human-centered AI design» доведено, що ШІ формує нову модель креативного виробництва, де поєднуються технологічність, аналітика та естетика. Висновується, що розвиток інтелектуальних систем у сфері дизайну потребує оновлення освітніх підходів, етичних стандартів і формування міждисциплінарних компетентностей, необхідних для ефективної взаємодії людини й алгоритму.

БІОФІЛЬНИЙ ДИЗАЙН ЯК ВАГОМА СКЛАДОВА СТРАТЕГІЇ СТАЛОГО РОЗВИТКУ (НА ПРИКЛАДІ ВОДНИХ ЕЛЕМЕНТІВ)

2026-01-09T10:30:35+02:00

Метою статті є визначення аспектів одного з напрямків біофільного дизайну – природа у навколишньому просторі, що вирішується засобами водних елементів. Зроблено аналіз і систематизацію теоретичного матеріалу та досліджено найкращі приклади дизайнерської практики спеціалістів, які забезпечують здійснення необхідних шляхів щодо відповідності стратегії сталого розвитку. Виявлено характеристики та принципи й прийоми використання водних компонентів у формуванні ландшафтного дизайну в системі громадського простору, про що свідчить різноманітність найєфективніших дизайнерських концепцій, що стосуються стратегії сталого розвитку. Зазначені природні компоненти відіграють життєво важливу роль у підтримці в необхідному стані екосистеми, у підтримці важливих біологічних процесів в людини та вирішенні питань її комфортного психофізіологічного стану. Проаналізовано елемент води в різних його проявах; визначено, що вода для різних суспільств має велике культурне та символічне значення. Систематизовано різноманітні авторські концепції, пов’язані з природними елементами води у формуванні дизайну архітектурно-ландшафтного середовища, використання яких сприяють покращенню психологічного здоров’я людини не тільки від її споглядання, але й важливим є дотик та звук води, що стікає. В ході систематизації візуального матеріалу виявлено додаткові компоненти, що покращують сприймання професійно вирішеного простору та сприяють психологічному комфорту людини. Серед основних ввиявлено: рослини та каміння (різного розміру, кольору, фактури). Розкрито концептуальні ідеї авторів проєктів, що відображають наявність двох взаємопов’язаних аспектів: візуального зв’язку з природою та різноманітних сенсорних подразників. У підсумку, проведений аналіз наукових джерел та сиистематизація прикладів дизайнерської приктики вказав на актуальність теми дослідження та на шляхи подальших розвидок у даному напрямку.

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ В ДИЗАЙНІ ДИТЯЧОЇ КНИГИ: ВІД КЛАСИЧНОЇ ІЛЮСТРАЦІЇ ДО ЦИФРОВОЇ ІНТЕРАКТИВНОСТІ (НА ПРИКЛАДІ «ЧАРІВНИКА КРАЇНИ ОЗ»)

2026-01-09T10:34:08+02:00

У статті розглянуто сучасні тенденції розвитку дизайну дитячої книги у світовому та українському контексті. Проаналізовано еволюції візуального оформлення дитячої літератури – від традиційних друкованих ілюстрацій до інтерактивних цифрових форматів, які формують нові способи сприйняття тексту дитиною. Особливу увагу приділено книзі Л. Ф. Баума «Чарівник Країни Оз» як прикладу класичного твору, що неодноразово перевидавався й отримував різні дизайнерські інтерпретації. Проведено аналіз українських та зарубіжних видань цього твору, визначено їхні сильні та слабкі сторони з точки зору художнього вирішення, кольорової палітри, стилістичної єдності та відповідності віковим особливостям читача. На матеріалі українського ринку видань цього твору більш детально розглядаються ключові трансформації дизайнерських підходів: використання авторської графіки, кольорова палітра, стилістична єдність, а також впровадження елементів мультимедіа й інтерактивності. Дослідження спирається на порівняльний аналіз сучасних українських редакцій із виставковими або цифровими аналогами за кордоном, з урахуванням вікових особливостей читацької аудиторії й запитів сучасного ринку. Методи включають контент-аналіз, порівняльний дизайн-аналіз, а також емпіричні дані опитувань батьків і дітей щодо візуальних уподобань сучасних читачів. Результати виявили, що оновлений дизайн дитячої книги має ґрунтуватися на балансі між збереженням класичної образності та впровадженням інноваційних мультимедійних та інтерактивних рішень. У роботі окреслено ключові принципи ефективного редизайну: адаптація кольорових і стилістичних рішень, створення ілюстрацій, що стимулюють уяву й емоційне залучення, а також використання цифрових технологій для інтеграції додаткового навчального чи ігрового контенту. Практичне значення дослідження полягає в обґрунтуванні дизайнерських стратегій розробки дитячих книжкових видань, здатних підвищити читацьку активність дітей, зміцнити сімейні традиції спільного читання та забезпечити актуалізацію збереження культурної спадщини через сучасні візуальні форми. Стаття відкриває перспективи подальшого розвитку інтерактивних мовних і візуальних форматів у виданнях дитячої літератури, міждисциплінарних досліджень на стику дизайну, педагогіки та медіакомунікацій у сфері дитячого книговидання.

РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ «ШАНЬ-ШУЙ» У СУЧАСНОМУ КИТАЙСЬКОМУ ОЛІЙНОМУ ЖИВОПИСІ

2026-01-09T10:39:21+02:00

Аналіз особливостей трансформації традиційного жанру «шань-шуй» (山水, «гори-води») в сучасному китайському олійному живописі Китаю репрезентує тенденції розвитку пластичної мови в пейзажі. У другій половині 1980-х рр. у Китаї, охопленому духом реформаторства, з’явилася плеяда художників, захоплених експериментами в олійному живописі, а також стиранням кордонів між світом реального та нереального. Поєднання цих характерних особливостей простежуються в творчості відомих митців: У Гуанчжуна, Чень Хесі, Чень Сонгмао, Чжу Ша та ін. Сучасна інтерпретація мотиву «гори-води» в олійному живописі Китаю відходить від класичного «шань-шуй» з його принципом «трьох далей» та низькою лінією горизонту, замінюючи погляд мандрівника на ракурс з висоти «пташиного польоту», що символізує відсторонене, об’єктивне бачення природи як незалежної системи, наближаючи композицію до абстрактного мислення та філософських узагальнень. Цей підхід трансформує форми гір і водних шляхів у геометризовані, схематичні знаки, підкреслюючи ритм і структуру через динамічні лінії та площини, зберігаючи енергію й потік традиційної естетики, а контраст між стабільною «шань» і мінливою «шуй» знаходить нове втілення в модерних формах. Стилістично в картинах простежуються риси декількох напрямів: у повітряності середовища можна простежити риси імпресіонізму, у виразності фактури – експресіонізм, в певній алегоричності зображень – символізм. Ця еволюція, що розгортається від абстрактної медитативності традиційного «шань-шуй» до наративної виразності європейської пейзажної традиції, свідчить про синтез східної естетики з модерністськими впливами, демонструючи, як мотив «гори-води» адаптується до нових матеріалів і соціокультурного контексту Китаю XXI століття.

УДОСКОНАЛЕННЯ ЕСТЕТИЧНИХ ТА ЕРГОНОМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ В ОДЯЗІ З ПІДГРІВОМ НА ОСНОВІ ПОРІВНЯЛЬНОГО АНАЛІЗУ АНАЛОГІВ

2026-01-09T10:42:21+02:00

Стаття представляє комплексний аналіз практичного досвіду виробництва одягу з підігрівом різними брендами та детально досліджує їх асортимент продукції. Приділено увагу технологічним аспектам, а також естетичним і ергономічним характеристикам, які впливають на задоволення потреб споживача. Було створено порівняльні таблиці закордонних та українських аналогів для оцінки таких характеристик, як зовнішній вигляд, матеріали, фурнітура та обробка, а також функціональних і конструктивних параметрів, включно з легкістю використання, ефективністю обігріву, довговічністю та адаптивністю до різних умов експлуатації. Такий підхід дозволив виявити спільні риси, відмінності, переваги та недоліки існуючих продуктів. Особлива увага була приділена конструктивним рішенням, що підвищують комфорт, зручність використання та енергоефективність, зокрема розташуванню зон обігріву та інтуїтивному керуванню. Крім того, досліджено такі фактори, як розподіл ваги, гнучкість та сумісність з додатковими шарами одягу, що впливають на загальну зручність і комфорт у різних ситуаціях, від активного відпочинку на свіжому повітрі до повсякденного використання в місті. На основі проведеного аналізу запропоновано шляхи усунення недоліків існуючих аналогів, що дозволило розробити покращений прототип виробу. Новий дизайн поєднує сучасні естетичні тенденції з покращеними ергономічними властивостями, забезпечує кращий тепловий захист, рівномірний розподіл тепла та підвищений комфорт під час тривалого використання. Він також враховує сучасні уподобання споживачів щодо стилю, універсальності та функціональності, роблячи куртку практичною, ефективною та привабливою. Загалом дослідження надає рамки для поєднання функціональної продуктивності, ергономічних удосконалень та сучасного дизайну у виробництві одягу з підігрівом, пропонуючи практичні рекомендації для подальшого розвитку продукції, вибору матеріалів та підвищення задоволеності користувачів.

МАРКЕТИНГ МУЗЕЙНИХ ВИСТАВОК В СУЧАСНОМУ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ

2026-01-09T10:45:53+02:00

Метою статті є виявлення сучасних особливостей маркетингу музеїв та аналіз найбільш ефективних способів просування музейних виставок в мережі Інтернет. Розглядаються публікації, присвячені специфіці маркетингу музеїв в Україні, обґрунтовується актуальність та практична значущість застосування маркетингової методології до підвищення ефективності діяльності музею. Аргументується підхід до виставки як до специфічного продукту на ринку музейних послуг, а до відвідувачів як до цільової аудиторії споживачів. Виділяються сегменти цільової аудиторії музею, наводяться їхні основні характеристики, описується специфіка попиту на відвідування музейних виставок та придбання супутніх товарів і послуг в кожному з виділених сегментів, доводиться, що для кожного з них доцільно розробити диференційовані маркетингові стратегії. Підтверджується, що в умовах сучасного інформаційно-комунікаційного простору при залученні нових аудиторій на перше місце виходять онлайн-засоби музейного маркетингу, серед яких розвиток власних онлайн-платформ (сайтів, мобільних додатків), а також представленість музею і просування інформації про його колекції та виставкову діяльність одночасно у кількох найпопулярніших соцмережах. Наводяться статистичні дані поширеності соцмереж в Україні, вікові характеристики їхніх користувачів, показники залученості споживачів у їхній контент, органічного охоплення підписників сторінок повідомленнями. Робляться висновки, що оскільки різні платформи охоплюють якісно та кількісно різні аудиторії, то для кожної з них необхідно створювати різні за формою, стилем та тоном спілкування повідомлення, використовуючи штучний інтелект для автоматизації, фільтрування та персоналізації контенту. Акцентується важливість хештег-маркетингу. Наводяться приклади найбільш успішних колаборацій і спільних проєктів, які дають кожному учаснику синергетичний ефект, дозволяючи музеям потенційно охоплювати ширші аудиторії та збільшувати відвідування своїх виставок не лише онлайн, а й в реальному музейному просторі.

МІЖДИСЦИПЛІНАРНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ ВПЛИВОВОСТІ ІНФОГРАФІЧНИХ ПОВІДОМЛЕНЬ НА ПРОЦЕСИ ВІДНОВЛЕННЯ КУЛЬТУРНО-МИСТЕЦЬКИХ ОСЕРЕДКІВ

2026-01-09T10:49:30+02:00

У статті розглядається впливовість інфографічних повідомлень, як одного з ключових інструментів відновлення культурно-мистецьких осередків у сучасному суспільстві. Особливу увагу приділено міждисциплінарному підходу, який дозволяє інтегрувати культурологічні, мистецтвознавчі, урбаністичні, соціологічні та інформаційно-технологічні перспективи. Інфографічні повідомлення аналізуються не лише як форма естетичного впливу, а й як механізм конструювання колективної пам›яті, репрезентації ідентичності громади та зміцнення соціальної взаємодії. Показано, що в умовах післявоєнної трансформації українських міст та селищ, де відновлення культурно-мистецьких осередків стає важливим фактором формування стійких соціальних структур, візуальні звернення, що втілюються у варіативний спектр морфологічних форм, в тому числі і в інфографічні комунікативні моделі, виконують функції не лише художньої репрезентації, а й інструментів діалогу між громадами. Візуальна мова в цьому контексті постає як універсальний канал комунікації, що здатний поєднувати історичний досвід, травматичні наративи та перспективні стратегії розвитку. Практичний вимір дослідження полягає в аналізі конкретних кейсів: локальних мистецьких ініціатив, спрямованих на ревіталізацію занедбаних культурно-мистецьких осередків, та міжнародних прикладів використання візуальної комунікації в цілому та інфографіки зокрема, для підсилення брендингу територій та популяризації культурної спадщини. Результати демонструють, що міждисциплінарний аналіз дозволяє виявити універсальні механізми впливу візуальних комунікацій на процеси відновлення, серед яких формування спільної ідентичності, залучення громадян до культурних практик, підвищення туристичної привабливості та розвиток креативних індустрій.

СИНТЕЗ КЛАСИЧНОЇ ТА ЦИФРОВОЇ АРХІТЕКТУРНОЇ ГРАФІКИ В ДИЗАЙНІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX В.

2026-01-09T10:52:30+02:00

Метою статті дослідити еволюцію інтерактивного дизайну, його зв’язок із архітектурою та мистецтвом, а також вплив на формування естетичного простору. Розглянуто історію становлення інтерактивних технологій, починаючи з 1960-х років, коли піонери, такі як Г.Паск і С.Прайс, заклали основи гнучкого середовища. Описано розвиток графічного інтерфейсу та ключові досягнення в області інтерактивного дизайну, включаючи використання світлодіодів, сенсорних панелей та динамічного скла. Особливу увагу приділено синтезу інтерактивних технологій із візуальним мистецтвом, що сприяє переосмисленню просторових форм. Зокрема, проаналізовано вплив мультимедійних екранів, інтерактивних музейних просторів і рекламних інсталяцій на сприйняття середовища. Показано, як смарттехнології інтегруються в архітектуру, створюючи «розумні» будівлі та міста. Наведено приклади таких інноваційних проектів, як інтелектуальний фасад Luminous у Сіднеї, де архітектура перетворюється на динамічний об’єкт завдяки інтерактивним матеріалам. Дослідження акцентує увагу на ролі програмного забезпечення та flash-технологій у створенні інтерактивних конструкцій, здатних до трансформації. Завдяки цьому звичайні стіни можуть перетворюватися на сенсорні панелі, що забезпечують двосторонню взаємодію з користувачем. Розглянуто вплив таких технологій на формування естетичних і емоційних аспектів простору, а також їх здатність змінювати класичне проектування. Підкреслено значення інтерактивного дизайну для майбутнього архітектурного середовища. Інтерактивні технології змінюють традиційне мистецтво і проектування, відкриваючи нові можливості для художнього переосмислення простору. Синтез архітектури, дизайну та мистецтва дозволяє створювати унікальні образи інтелектуальних середовищ, які поєднують естетику, функціональність і технологічні досягнення.

МЕТОДИ ВІДОБРАЖЕННЯ ТІЛЕСНОСТІ У ВИКЛАДАННІ ЖИВОПИСУ В НАОМА

2026-01-09T11:00:41+02:00

У статті розглянуто методи відображення тілесності у процесі викладання живопису в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури. Досліджено зміни у сприйнятті поняття «тілесності» в сучасному мистецтві та окреслено необхідність оновлення навчальних методик академічного рисунку й живопису. На основі аналізу української мистецької традиції – від спадщини викладачів Української Академії мистецтв М. Бойчука, Ф. Кричевського та О. Богомазова до сучасних педагогічних практик – обґрунтовано можливості поєднання академічної школи з новітніми підходами до зображення людини. Доведено, що традиційне розуміння рисунку як засобу реалістичного відтворення форми має бути доповнене підходами, які враховують символічні, емоційні й культурні аспекти. Запропоновано авторський спецкурс, у якому розроблено систему практичних і теоретичних завдань, що поєднують акадмічниу, аналітичний та концептуальний підходи до відображення тілесності. Програма спецкурсу передбачає роботу з тілесним образом через історичні паралелі та концепції – від архаїчного тотемізму та античного створення канону до експресивності модернізму й фрагментарності постмодерну. Особливу увагу приділено проблемам дистанційного навчання, необхідності критичного перегляду пострадянської академічної моделі освіти, поєднанню теоретичних знань із практикою академічного натурного рисунку й живопису та формуванню здатності студентів інтерпретувати тіло як художній образ, а не лише об’єкт спостереження і реалістичного відображення. Результатом запропонованого підходу є формування у студентів цілісного розуміння тілесності як пластичної, концептуальної та емоційної категорії, що поєднує академічну майстерність із сучасним художнім мисленням. Такий інтегрований метод сприяє розвитку індивідуальної художньої мови, критичного сприйняття культурних контекстів і підготовці молодих митців до роботи в багатовимірному просторі сучасного мистецтва.

ХУДОЖНЯ РЕФЛЕКСІЯ В ОСОБИСТІСНОМУ ВИМІРІ ЖИВОПИСНОГО ОБРАЗОТВОРЕННЯ

2026-01-09T11:03:08+02:00

У статті здійснено комплексне дослідження художньої рефлексії як особистісно-центричного феномену, що відіграє провідну роль у процесі живописного образотворення. Її когнітивно-естетичну природу розглянуто з позиції глибинного осмислення мистецького досвіду, що інтегрує інтуїцію, образне мислення, сенсорне переживання та евристичні наміри свідомості. Установлено, що художня рефлексія виконує функції самопізнання, емоційного осмислення та формування авторської інтенції, забезпечуючи візуальне втілення творчого задуму в художньому образі. Розкрито синкретичну природу художнього образу, що поєднує сенсорні, емоційні та символічні компоненти. Доведено, що рефлексивне мислення митця формується на основі складної системи психологічних передумов, серед яких провідне місце посідають спостережливість, емоційна чутливість, інтуїція та здатність до критичного самооцінювання. У цьому контексті художня рефлексія постає як фундаментальний механізм смислотворення, самопізнання та естетичного узагальнення, що забезпечує глибину творчого самовираження, зокрема в царині живопису. У межах дослідження проаналізовано структуру художнього мислення, змістові рівні художнього діалогу, психологічні чинники рефлексивного сприймання та сенсорні механізми формування смислу. Визначено функціональні вияви художньої рефлексії: як засобу саморегуляції творчого процесу, форми смислотворення через сенсорну локалізацію переживань, чинника формування художнього образу й авторського стилю, а також основи мистецької комунікації, що забезпечує діалог між митцем, твором і суспільством. На основі аналізу творчої спадщини українських живописців виокремлено чотири типи художньої рефлексії: інтуїтивну (спонтанне емоційно-сенсорне входження у смислове поле образу); когнітивну (раціональне осмислення композиційних і символічних структур); екзистенційну (візуалізація межових переживань і духовного пошуку); соціокультурну (інтеграція образу в контекст історичної пам’яті та естетичного свідчення).

НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ-ЗАПОВІДНИК УКРАЇНСЬКОГО ГОНЧАРСТВА: ВІД РЕМЕСЛА ДО ХУДОЖНЬОЇ ФОРМИ

2026-01-09T11:16:27+02:00

Опішнянська кераміка є одним із найяскравіших феноменів українського народного мистецтва, що сформувався на основі багатовікових ремісничих традицій і перетворився на визнану художню школу. Її розвиток пройшов складний шлях – від локального ремесла та кустарного виробництва до становлення мистецького осередку національного масштабу. Саме в Опішні, що на Полтавщині, зосередився неповторний досвід гончарства, втілений у формотворенні, орнаментації, символіці й технологічних особливостях місцевих майстрів. Важливим етапом інституціоналізації гончарства стало створення Національного музею-заповідника українського гончарства – потужного культурного центру, який поєднує музейну, науково-дослідну, освітню та видавничу діяльність. У структурі установи функціонують художні та меморіальні садиби знаних гончарів, музей родини Кричевських, бібліотека, архів і фонди, що забезпечують збирання, збереження й популяризацію матеріальної та нематеріальної спадщини українського гончарства. Значну увагу приділено документуванню творчості сучасних керамістів, зокрема тих, хто поєднує традиційні техніки з новітніми художніми підходами. Метою статті є висвітлення еволюції опішнянського гончарства в контексті національної культурної спадщини та аналіз ролі музею-заповідника як інституції, що забезпечує збереження й трансляцію традиції. У дослідженні окреслено ключові напрями діяльності музею та його вплив на формування культурного простору сучасної України. Особливу увагу приділено взаємодії народних майстрів і професійних художників, що сприяє інноваційним трансформаціям традиційної кераміки. Опішня сьогодні – це не лише територія пам’яті, а й активний творчий простір, де традиція продовжує жити, надихаючи нові покоління митців і споживачів культури. Таким чином, Національний музей-заповідник українського гончарства виступає ключовим чинником збереження автентичності, розвитку наукових досліджень і популяризації українського гончарства у світовому культурному просторі.

МЕДІА-МИСТЕЦТВО ЯК ФОРМА ВІЗУАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ

2026-01-09T11:21:03+02:00

Метою статті є дослідження медіа-мистецтва з точки зору використання поєднання традиційного дизайну з сучасними технологіями, що використовують мережеві ресурси. Методологія дослідження базується на засадах системності та комплексного підходу. Застосовано методи синтезу, зіставлення та узагальнення, що дозволило виявити особливості нових медіа в дизайні візуальних комунікацій. Розвиток науки і техніки надає можливість нової форми візуальної комунікації, а саме медіа-мистецтво, яке створено на основі концепції. Виділено переваги та недоліки нового медіа з використанням дизайну візуальних комунікацій. Традиційним засобам дизайну, таких як текст, зображення, аудіо та інші притаманні динамічні форми, що є основним конструктивним образом в медіа-мистецтві. Наряду з широким використанням технологій мережевих, фотографічних технологій, електронних інформаційних технологій і цифрових медіа-технологій у дизайні активно розвиваються ресурси візуальних зображень. З розвитком цифрових медіа-технологій стрімко розвивається дизайн візуальної комунікації. Стрімкий темп життя людей змушує поточний попит на різноманітні види інформації постійно розширюватися, і первісний інформаційний вираз вже не може задовольнити потреби людей. Інформаційні потреби, різноманітність і доступність – це нові вимоги людей до доставки інформації. Під впливом цифрових медіа дизайн візуальної комунікації отримав нові можливості, що призвело до нових змін. У цій статті в основному аналізується дизайн візуальної комунікації в епоху цифрових медіа. Наукова новизна полягає в розширенні сутності медіа-мистецтва в контексті дизайну візуальних комунікацій, що ґрунтується на поєднанні традиційних засобів з сучасними технологіями мережевих ресурсів. Надано переваги використання нових медіа створення візуальних образів на основі концепції.

САКРАЛЬНА СИМВОЛІКА БІНОКЛЕПОДІБНИХ ФОРМ ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

2026-01-09T11:24:15+02:00

Мета роботи полягає у розкритті символічного потенціалу біноклеподібних форм трипільської культури. На основі комплексного аналізу наукових праць археологів, культурологів, керамологів та інших науковців у статті запропоновано аналітичний огляд сакрального значення біноклеподібних посудин стародавньої цивілізації Трипілля-Кукутень. Адже форми, що мають двокамерну структуру, розглядаються нині не лише як утилітарні та ритуальні предмети, але й як носії глибоких смислів та архетипів, пов’язаних з уявленням про дуальність та цілісність світу. Дана праця розкриває основні тенденції впливу сакрального світу на розвиток керамічного ремесла, його роль у духовному становленні трипільського суспільства. Основна ідея дослідження фокусується на естетичній довершеності згаданих мистецьких форм ритуального призначення. Зазначається, що саме родючість у трипільців була головним сенсом ритуальних практик. Сакральна сфера трипільців була нерозривно пов’язана з культом родючості, і біноклеподібні посудини виступали символом шанування землі, жінки-матері і природи загалом. Окрему увагу приділено розгляду технологічних та художньо-стилістичних особливостей біноклеподібних посудин трипільської цивілізації. Проаналізовано роль та значення сакральних традицій у цьому процесі. Охарактеризовано найбільш відомі наукові версії значення біноклеподібних посудин та аргументоване власне бачення. Визначено головні риси символічної трансформації двокамерних форм у сучасному дизайні. Зазначено, що форма перестає бути ритуальною, але її символічний дуальний образ, як основа композиції, залишається ключовим у емоційному сприйнятті дизайнерського об’єкта. Таким чином, стаття підкреслює значення біноклеподібних посудин як культурного феномену, що зберігає сакральність надихаючи мистців на нові художні інтерпретації.

ОБРАЗ ГЕРБА У ВИСТАВКОВОМУ ПРОЕКТІ «СИМВОЛИ ІДЕНТИЧНОСТІ»

2026-01-09T11:29:12+02:00

У статті розглядається образ Малого Державного Герба України як частини культурного коду, що протягом століть зазнавав значних трансформацій і нині активно переосмислюється в сучасному образотворчому мистецтві. Особливу увагу приділено тому, як тризуб, один із найдавніших українських символів, функціонує у сучасній візуальній культурі, виконуючи не лише традиційну функцію офіційної атрибутики самої держави, але й роль образу спротиву, сили та єдності українського народу. На прикладі виставкового проекту «Символи ідентичності», представлений у стінах виставкової зали Інституту проблем сучасного мистецтва НАМ України, простежується живий процес взаємодії символу тризуба із суспільною свідомістю. Експозиція демонструє як молоді художники переосмислюють та інтерпретують державний символ, відображаючи в його образі як історичні мотиви, так елементи сучасності, а саме війни. Твори експозиції розкривають символ не лише як графічний знак, а як складний візуальний образ, здатний передавати як емоційний стан суспільства, так і елементи національної пам’яті, досвід боротьби та прагнення свободи. У цьому контексті виставка стає своєрідним простором діалогу між минулим і сучасністю, де тризуб функціонує як інструмент осмислення історичного досвіду та водночас як каталізатор формування нових культурних сенсів. Через художні інтерпретації тризуб постає як динамічний елемент культурної комунікації, що відображає зміну суспільних настроїв, укорінення нових смислів та формування оновленого відчуття національної ідентичності. Представлені у проекті роботи не лише розширюють традиційне уявлення про державний герб, але й актуалізують його значення в сучасному контексті, підкреслюючи здатність офіційного символу трансформуватися у символ єдності, стійкості й незламності. Таким чином, аналіз експозиції дозволяє виявити, яким чином художні практики сьогодення сприяють зміцненню культурної пам’яті та формують нові способи візуального осмислення української державності в умовах суспільних трансформацій.

БУКОВИНСЬКИЙ КОВАЛЬ ІЛЛЯ ПОП’ЮК – МАЙСТЕР І ПЕДАГОГ

2026-01-09T11:32:16+02:00

Художнє ковальство як соціокультурний феномен охоплює різні творчі практики та взаємодіє з різними формами мистецтва – скульптурою, концептуальним, «кінетичним» мистецтвом, просторовими композиціями. Художнє ковальство є одним із небагатьох видів образотворчого мистецтва, яке трансформувалося з ковальства ремісничого, значною мірою успадкувавши традиції виготовлення виробів для побутових потреб людини. Ремісниче ковальство подолало складний шлях видозмін: від категорії домашнього ремесла – через ремесло на замовлення у період руйнації натурального господарства – до ринкового ремесла. Наразі промислове та індивідуальне художнє ковальство, а також твори народних майстрів зайняли свою нішу у соціальній та мистецькій сферах, мають попит, їх позитивно сприймає і цінує соціум. Художнє ковальство та ювелірне мистецтво сучасної України є повноцінними творчими напрямками у царині образотворчого мистецтва. Про художній метал України сьогодні написано достатньо статей, розвідок, звітів про творчі виставки та фестивалі. Друком вийшли енциклопедії про художній метал, захищені кандидатські дисертації. Разом з тим розповідей про знакові персони у ковальському та ювелірному мистецтві України, досліджень їх творчості, аналізу творчого шляху і описання творів у мистецтвознавчій та культурологічній літературі набагато менше, ніж про митців графічних мистецтв, живописців, скульпторів, художників контемпорарного (сучасного мистецтва). Це пояснюється кількома причинами, одна з яких та, що митців- ковалів набагато менше ніж митців інших художніх професій. Якщо кількість художніх виставок за участю живопису, графіки, скульптури нараховується за роки Незалежності тисячами, то про ковальські фестивалі і особливо про персональні виставки ковалів можемо говорити хіба, що у десятках. Слід відзначити, що у переважній більшості творчих звітів перед глядачами були репрезентовані твори буковинського майстра Іллі Поп’юка. Щоправда до сьогоднішнього дня не було написано окремого дослідження про його творчий шлях. Як і більшість ковалів України, Ілля Поп’юк створював ковальські вироби для потреби фронту у сучасній війні росії з Україною. До кузні, де він працює по всяк час звертаються військові, адже потреба у кованих скобах, пічках залишається досі. У вільний час воїни допомагають ковалеві. Так відбуваються сеанси арттерапії. Пропонована стаття ставить за мету здолати цю прогалину і розповісти про творчість видатного митця.

НАЧЕРКИ ТА ЗАМАЛЬОВКИ ЯК ЧИННИК РОЗВИТКУ ОБРАЗОТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ

2026-01-09T11:35:40+02:00

У статті розкрито значення начерків і замальовок як важливого чинника у формуванні професійних художніх умінь і навичок у студентів мистецьких спеціальностей. Актуалізовано потребу створення комплексних науково-методичних розробок, що детально висвітлюють процес використання швидких малюнків у системі художньої освіти як ефективного засобу розвитку образного мислення та творчого потенціалу. У дослідженні проаналізовано теоретичні основи й практичні аспекти застосування начерків та замальовок у процесі підготовки майбутніх художників. Визначено, що короткотривалі малюнки є важливою частиною навчального процесу, адже вони формують у студентів здатність швидко й точно передавати сутність форми, пропорцій, руху та простору. Показано, що в процесі виконання швидких замальовок формується вміння миттєво схоплювати головне, відокремлюючи суттєве від другорядного, що є основою художнього узагальнення та створення виразного художнього образу. Зазначено, що систематичне виконання начерків стимулює активність студентів, розвиває зорову пам’ять, моторну координацію та технічну вправність. На основі узагальнення власного педагогічного досвіду та аналізу сучасних досліджень висвітлена методична система поетапного оволодіння технікою швидкого малюнка. Вона включає поступове ускладнення завдань, варіативність підходів, поєднання практичних вправ із самостійною творчою роботою. Такий підхід дозволяє не лише вдосконалити технічні навички, але й розвинути індивідуальний стиль, гнучкість художнього мислення та здатність до експерименту. Підкреслено, що інтеграція начерків і замальовок у навчальний процес є необхідною умовою підготовки висококваліфікованих фахівців у галузі образотворчого мистецтва. Вона сприяє гармонійному поєднанню теоретичних знань, практичних умінь і творчого пошуку, що забезпечує цілісний розвиток художньої особистості та підвищує ефективність професійної освіти в мистецькому закладі.

ЕВОЛЮЦІЯ ІНТЕР’ЄРНОГО ПРОСТОРУ ГОТЕЛІВ: ТРАНСФОРМАЦІЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФОРМОТВОРЕННЯ

2026-01-09T11:38:17+02:00

Метою роботи є виявлення еволюційних трансформацій готельного простору та сучасних тенденцій формотворення інтер’єрів готелів згідно вимог сталого розвитку. Робота ґрунтується на системному підході та носить міждисциплінарний характер. Для проведення дослідження застосовано методи: спостереження, історико-порівняльний метод, структурно-функціональний аналіз, методи систематизації та класифікації, які дозволяють проаналізувати особливості формотворення інтер’єрного простору готелів. Залучення цих методів до дослідження дає можливість прослідкувати формування інтер’єрного простору у різні етапи розвитку, їхній взаємозв’язок та відмінні характеристики у формотворенні. Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше систематизовано проєктні практики створення інтер’єрного простору готелів впродовж наступних історичних періодів: давній час (VI-ХIII ст., перші прототипи готелів), середні віки (ХIII-ХVIII ст., релігійні помешкання), новий час (ХІХ-ХХ ст., багатофункціональні готелі), сучасна доба (ХХІ ст., еко-готелі). Інтер’єр готелю розглянуто як комплексну дизайн-систему, що забезпечує гармонізацію аспектів архітектури, дизайну середовища, дизайну візуальних комунікацій та сучасних інновацій та сприяє формуванню нових форм гостинності. Динамічні зміни у сфері історії гостинності демонструють перетворення традиційного готелю у багатофункціональний візуально-комунікативний простір. Виявлено основні тенденції формотворчих трансформацій інтер’єрів готелів, що засновані на екологізації та персоналізації простору. Доведено, що їх осмислення сприяє формуванню нових проєктних стратегій, орієнтованих на сталий розвиток та гармонізацію взаємодії людини та природи. Практичне значення результатів дослідження є важливим для проєктної діяльності дизайнерів у контексті цілей сталого розвитку. Результати дослідження є підґрунтям для формування наукових праць, пов’язаних із дослідженням готельного простору. Вони можуть бути використані для організації виставкової діяльності та як джерело натхнення для студентів і зацікавлених осіб.

СВІТОВІ ПРАКТИКИ ЦИФРОВОЇ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ МУЗЕЙНИХ КОЛЕКЦІЙ НА ОСНОВІ СУЧАСНИХ ПРИКЛАДІВ

2026-01-09T11:43:43+02:00

Цифрова репрезентація культурних артефактів еволюціонувала від простої музейної практики до багатогранного глобального явища, що має далекосяжні наслідки для різних установ та окремих фахівців, які займаються збереженням та вивченням культурної спадщини країн. Показово, що такі ідеї не обумовлені виключно комерційними інтересами чи необхідністю збереження самих артефактів. У цій статті розглядаються ймовірні мотиви, методи та результати цифрової репрезентації з акцентом на чотирьох ключових аспектах. По-перше, проаналізовано, як цифровізація забезпечує потенційне довгострокове збереження історичних артефактів шляхом створення високоякісних цифрових копій. По-друге, розглядається, використання установами загальнодоступних цифрових колекцій для підвищення впізнаваності їхнього бренду та розширення охопленої аудиторії. По-третє, у статті досліджується роль цифрових архівів у сприянні популяризації регіональної історії та культури, що робить цю спадщину доступною за межами фізичних кордонів будь-якого регіону та/або архівної колекції. Насамкінець, ми звертаємо увагу на ідею, що практичні зусилля з цифровізації опосередковано сприяють створенню самопідтримувального циклу зворотного зв'язку, що стимулює розвиток як самих технологій цифровізації, так і філософії, що регулює їх використання та застосування. Наведені приклади слугують реальним доказом того, що цифрове представництво більше не розглядається лише як технічний процес, а як масштабна зміна у відносинах між людством та його власною культурною спадщиною. Незважаючи на це, ми також усвідомлюємо, що найбільший і найвпливовіший ефект таких ініціатив можливий лише за умови вільного доступу до їхніх результатів та гарантованого довгострокового існування створених цифрових файлів у форматі, що також є відкритим для доступу.

ВИНИКНЕННЯ ЦИФРОВОЇ ГРАФІКИ ТА СПЕЦИФІКА ЇЇ ЗАСТОСУВАННЯ

2026-01-09T11:46:53+02:00

Метою статті є окреслення розвитку комп’ютерної графіки як одного з напрямків мистецтва епохи постмодернізму, а також її впливу на сучасну естетику. У статті зосереджено увагу на взаємозв’язку традиційної та цифрової графіки, що дозволяє тиражувати твори мистецтва, використовуючи сучасні технології. Комп’ютерна графіка розглядається як інструмент моделювання, який охоплює широкий спектр художніх напрямків, таких як живопис, графічний дизайн, фотомистецтво, архітектурне проектування та медіамистецтво. Аналіз віртуальної складової в різних жанрах мистецтва демонструє істотні трансформації естетичного сприйняття, де глядач стає співтворцем, впливаючи на кінцевий результат. Історія комп’ютерної графіки починається у 1950–60-х роках, коли її художній потенціал лише почав розкриватися. Ключовими фігурами цього періоду стали Бен Лапоскі, Герберт Франке, Майкл Нолл та інші, які заклали основи векторної та тривимірної графіки. У наступні десятиліття комп’ютерна графіка активно розвивалася завдяки технологічним проривам у відображенні 3D-об’єктів та залученню професійних художників. Віра Молнар, Джек Юджерман, Девід Ем та Гарольд Кохен експериментували з комп’ютером як новим інструментом творчості, створюючи складні композиції, пейзажі та програми для автоматичного створення творів мистецтва. У статті також розглядаються два основних напрямки комп’ютерної графіки: нефігуративна графіка, що походить від математичних формул і функцій, та обробка зображень, яка використовує матеріальні об’єкти як основу для творчості. Ці напрями мали значний вплив на розвиток кінематографу, фотографії та створення віртуальної реальності. З розвитком технологій комп’ютерна графіка стала доступнішою і реалістичнішою, інтегруючись у масову культуру та медіа-додатки. Таким чином, комп’ютерна графіка продовжує змінювати естетику сучасного мистецтва, поєднуючи інновації з традиційними підходами. Вона відкриває нові горизонти для творчості, перетворюючи глядача на активного учасника художнього процесу. Це мистецтво є не лише засобом для проектування чи наукових досліджень, але й потужним інструментом для створення нових форм естетичного вираження.

АБСТРАКТНИЙ ПЕЙЗАЖ В КИТАЙСЬКОМУ ЖИВОПИСІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX – ПОЧАТКУ XXI СТ.: СИНТЕЗ СХІДНОЇ ЕСТЕТИКИ ТА ЗАХІДНОЇ ФОРМИ (У ГУАНЧЖУН, ЧУ ДЕ-ЧУН, ЦЗАО ВОУ-КІ)

2026-01-09T11:51:07+02:00

Стаття присвячена комплексному дослідженню процесу синтезу східної естетичної традиції та західних формальних прийомів у творчості провідних китайських майстрів абстрактного пейзажу другої половини XX – початку XXI століття – У Гуанчжуна, Чу Де-Чуна та Цзао Воу-Кі. Наукова новизна роботи полягає в першому комплексному аналізі особливостей трансформації традиційного китайського пейзажу в абстрактних практиках ключових митців напряму, що дозволило виявити специфіку їх індивідуальних художніх методів та встановити чіткий зв’язок між національною традицією гохуа та європейським модернізмом. Методологічна основа дослідження включає компаративний аналіз художніх практик, формально- стилістичний метод для вивчення композиційних та колористичних рішень, а також іконологічний підхід для інтерпретації філософсько-естетичного змісту творів. У результаті доведено, що абстрактний пейзаж у творчості досліджуваних митців постає як унікальний художній феномен, заснований на органічному поєднанні східної естетики з західними формальними інноваціями. Встановлено, що кожен з митців запропонував унікальну модель реінтерпретації традиційних концепцій «простору-цілого» та «живописного ритму» в сучасному мистецькому контексті. У Гуанчжун розробив власний варіант напівабстрактних композицій, поєднуючи структурність західного модернізму з ліричністю китайської традиції; Чу Де-Чун актуалізував медитативну глибину класичного живопису через монохромну палітру та тонкі градації фактури; Цзао Воу-Кі інтегрував принципи китайської ритміки в практику абстрактного експресіонізму. У висновках підкреслюється, що саме глибинний зв’язок із національною спадщиною дозволив китайським майстрам створити оригінальні версії абстракції, які зайняли вагоме місце в глобальному мистецькому контексті, розкриваючи нові горизонти для міжкультурного діалогу в сучасному образотворчому мистецтві.

КОНЦЕПТУАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО ЯК ФЕНОМЕН СУЧАСНОГО ОБРАЗОТВОРЧОГО ПРОСТОРУ: ФІЛОСОФІЯ І ВІЗУАЛЬНА МОВА

2026-01-09T11:56:12+02:00

Метою статті є аналіз концептуального мистецтва як явища сучасного образотворчого простору, у якому взаємодіють філософські, естетичні та соціокультурні чинники формування художнього мислення. У дослідженні розкрито, що ключовою ознакою концептуального мистецтва є пріоритет ідеї над матеріальною формою, відмова від традиційного естетизму й орієнтація на інтелектуальне осмислення мистецтва. Автор звертається до філософських підвалин цього напряму, зокрема до постструктуралізму, феноменології, семіотики, аналізуючи мистецтво як мову знаків і значень. Розглянуто етапи розвитку концептуальної парадигми – від ready-made Марселя Дюшана та інструкцій Сола Левітта до мультимедійних інсталяцій і цифрових практик XXI століття. Акцент зроблено на зміні ролі художника, який виступає не лише творцем об’єкта, а й ініціатором інтелектуального діалогу між глядачем і концептом. Особлива увага приділена українському контексту, у якому концептуальне мистецтво стає засобом культурної рефлексії та критики соціальних процесів. Визначено, що візуальна мова концептуального мистецтва є гнучкою системою, що об’єднує текст, об’єкт, простір і технологію в єдиний семантичний простір. Вона виявляє глибинні зміни у способах художнього мислення сучасності та сприяє формуванню нової моделі взаємодії між ідеєю, образом і соціальною реальністю. Концептуальне мистецтво розглядається як чинник інтелектуалізації візуальної культури, що трансформує межі образотворчості у добу глобалізації та цифрових технологій.

РЕПРЕЗЕНТАТИВНІ ПОРТРЕТИ ЄЛИЗАВЕТИ І ТЮДОР «НЕПЕРЕМОЖНА АРМАДА»

2026-01-09T12:03:49+02:00

Мета статті – розкрити художньо-образні, композиційні та стилістичні особливості великосвітських репрезентативних портретів англійської монархині епохи Тюдорів Єлизавети І штибу «Армада», широко відомих у час пізнього ренесансу – маньєризму в європейському живописі як апофеозні твори, присвячені величі правління королеви-Діви та її звитягам у боротьбі з іспанським флотом. Основна ідея дослідження полягає у ствердженні особливої ролі в європейському живописі трьох парадних портретів згаданої правительки Туманного Альбіону кшталту «Непереможна Армада», які нині в колах експертів вважаються еталонними образами «ікони нації» та втіленням ідеї непохитності англійської корони. Методологія дослідження спирається на сукупність принципів, підходів та методів. Зокрема, базується на хронологічному принципі, мистецтвознавчому, та культурологічному підходах; онтологічному, аксіологічному, герменевтичному, компаративному, просопографічному, соціокультурному, культуротворчому, методі контент-аналізу, формально-стилістичному, іконографічному, методі мистецтвознавчого аналізу. З-поміж ключових завдань дослідження – з’ясувати історію написання трьох версій парадних портретів «Непереможна Армада» та окреслити їх провенанс; розкрити сюжетні, іконографічні, семіотичні особливості портретів королеви Єлизавети І в європейському живописі кінця ХVІ століття; охарактеризувати жанрові особливості означених творів. Наведено дані щодо збору коштів на викуплення історичного портрету «Непереможна Армада» у нащадків капітана Френсіса Дрейка за понад десять мільйонів фунтів стерлінгів 2016 року та експонування його у державній колекції Королівських музеїв Грінвіча. Розкрито специфіку втілення художником ідеї про непереможну жінку в британській монархії, що дала поштовх у подальшому для створення низки реномових портретів європейських жінок при владі доби бароко, рококо, класицизму.

ІЛЮСТРАТИВНА ІНФОГРАФІКА ЯК ЗАСІБ ЕФЕКТИВНОЇ КОМУНІКАЦІЇ В НАУКОВО-ПОПУЛЯРНИХ ПЕРІОДИЧНИХ ВИДАННЯХ

2026-01-09T12:08:05+02:00

Метою статті є огляд стану дослідженості ілюстративної інфографіки як засобу ефективної комунікації в науково-популярних періодичних виданнях в Україні та зарубіжжі. У статті здійснено теоретичне осмислення ілюстративної інфографіки як засобу візуальної комунікації в науково-популярних виданнях. З’ясовано, що ілюстративна інфографіка виконує не лише інформаційно-комунікативну, а й когнітивну, естетичну, пояснювальну, мотиваційну та інтерпретаційну функції, сприяючи ефективному засвоєнню складних наукових знань широкою аудиторією. Встановлено, що ефективність інфографки визначається комплексом чинників, таких як структурна організація комунікативних елементів, збалансоване поєднання текстових і візуальних компонентів, а також застосування принципів композиційної цілісності, асоціативної виразності та логічної послідовності. Порівняльний аналіз інфографічних матеріалів сучасних науково-популярних журналів (зокрема, Kunsht, Forbes, National Geographic, Popular Science) виявив, що найбільш ефективними є ілюстративні інфографіки, у яких візуальний образ не лише доповнює текст, а й виступає самостійним носієм змісту, здатним викликати емоційну реакцію та сприяти кращому розумінню матеріалу. Вперше здійснено цілісний аналіз теоретичної розробленості питання ефективності ілюстративної інфографіки як ефективного інструменту візуальної комунікації в науково-популярних виданнях. Сформульовано авторську дефініцію поняття «ілюстративна інфографіка». Досліджено стан розвиненості ілюстративної інфографіки в сучасних українських і зарубіжних періодичних науково-популярних видань. Запропоновано авторську модель досягнення ефективної комунікації ілюстративної інфографіки в науково-популярних періодичних виданнях. Отримані результати можуть бути використані в теоретичних дослідженнях з питань візуальної комунікації і дизайну; в освітньому процесі під час підготовки фахівців із графічного дизайну і дотичних напрямків підготовки; у практиці графічного дизайну. Отримані результати становлять практичну цінність для розвитку та вдосконалення інфографічних рішень у науково-популярних виданнях.