Український мистецтвознавчий дискурс

ВІЗУАЛЬНА АЙДЕНТИКА НАЦІОНАЛЬНОГО ВИДАВНИЦТВА ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ «ВЕСЕЛКА»: БРЕНД І РЕБРЕНДИНГ

2026-06-11T08:38:57+03:00

Здійснено дослідження головних складових візуального стилю Національного видавництва дитячої літератури «Веселка» як ідентифікатора бренду, транслятора традицій і національних культурних цінностей, засобу емоційної комунікації з дитячою читацькою аудиторією впродовж 90 років (1934–2024). Мета дослідження – виявити особливості складових візуальної айдентики видавництва «Веселка» (неймінг, логотипи, емблеми, бренд-герой, носії айдентики) та прослідкувати в історичній ретроспективі їх трансформацію, ребрендинг під впливом суспільно-політичних перетворень, ідеологічних наративів та розвитку технологій. Актуальність та новизна дослідження: комплексний аналіз головних елементів айдентики та варіативності їх використання у дизайні книг видавництва «Веселка» та на інших носіях в історичному ракурсі впродовж 90 років здійснюється вперше. Вивчення досвіду створення цілісної естетики ексклюзивного національного бренду є актуальним сьогодні для видавців, книгознавців, маркетологів, істориків мистецтва і для сучасних дизайнерів – як зразок і основа для нових креативних ідей. Унікальність феномену видавництва «Веселка» в тому, що колективи його художніх редакторів і понад тисяча позаштатних художників-ілюстраторів та дизайнерів упродовж 90 років творили національну школу мистецтва дитячої книги, а понад 10 тис. назв книжкової продукції найрізноманітнішої тематики, літературних жанрів, стилів художнього оформлення є національним культурним надбанням, яке дає науковцям і практикам у галузі мистецтва книги, графічного дизайну і брендингу широке поле для досліджень

ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ З ХУДОЖНЬО-ПРИКЛАДНОЇ ГРАФІКИ ЯК ІНСТРУМЕНТ ПОДОЛАННЯ КОГНІТИВНОГО ДИСОНАНСУ У СТУДЕНТІВ СПЕЦІАЛЬНОСТІ 023 «ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО»

2026-06-11T08:50:16+03:00

У статті представлено використання технології занурення в історичну реконструкцію у процесі створення композицій художньо-прикладної графіки студентами спеціальності 023 «Образотворче мистецтва, декоративне мистецтво, реставрація». Задіяна технологія дозволила студентам поглибити власну ерудицію, отримати нові знання з історії і культури часів середньовічного Луцька, часу правління Великого князя Вітовта. Розкрито можливості поєднання академічного аналізу форми з творчим переосмисленням історичних образів та подій у конкретному історичному просторі замку Любарта (Луцьк, Україна). У статті представлено обрані студентські композиції, проведено аналіз цих робіт відповідно розкриттю заданої теми. Формою композицій художньо-прикладної графіки за історичною тематикою стала ілюстрація. Визначено художні графічні засоби створення художньої форми практичних завдань (лінія, пляма, колір). Розуміння та передбачення студентами гіпотетичного місця використання їх творчо- виконавських ілюстрацій дозволило створити змістовні роботи. Систематизація цих робіт дозволила визначити графічні композиції як ілюстрації до книжкових видань на сторінках, на шмуцтитулах. Чорно- білі ілюстративні рисунки завжди добре узгоджуються з текстовим набором у друкованих виданнях. Кольорові ілюстрації призначалися для оформлення обкладинок книжкових видань, календарів, для оформлення афіш, рекламних тематичних плакатів тощо. Виявлено і кваліфіковано графічну композицію як станкову у стилі сучасного мистецтва на основі певної емоції жаху, болю, розпачу перед смертельною небезпекою. Превалювання емоційного змісту над лаконічною формою примітивізму визначає застосування роботи у виставкових просторах сучасного мистецтва, як ілюстрації у виданнях психологічного характеру. Розкрито, що розвиток нових молодих поколінь художників відбувався задіянням інструменту залучення до традиції – відтворення ситуацій з метою створення конкретної художньої форми. Було проявлено емоційне окультурення молоді зануренням у тему ілюстративного ряду

ФЕНОМЕН ЦИФРОВОЇ ТАКТИЛЬНОСТІ У СУЧАСНОМУ ГРАФІЧНОМУ ДИЗАЙНІ

2026-06-11T09:04:08+03:00

У статті представлено комплексне міждисциплінарне дослідження трансформації візуальних мов у сучасному графічному дизайні, зосереджене на системному переході від тривалого домінування функціонального мінімалізму (Flat Design) до формування та активного поширення нового естетичного феномену – візуально-тактильної ілюзорності. Авторами проведено ґрунтовний аналіз генезису цифрових інтерфейсів останнього десятиліття та виявлено закономірні причини зростаючої естетичної втоми користувачів від візуально-гомогенних, геометрично ідеальних плоских поверхонь. Доведено, що така візуальна монотонність та відсутність фізичних маркерів призводять до вираженого ефекту сенсорної депривації, що, у свою чергу, спричиняє когнітивне відчуження людини від цифрового продукту. У межах наукового пошуку здійснено детальну деконструкцію еволюційних етапів візуальних архетипів на прикладі іконічного образу поштового конверта. Автори простежують шлях від радикального скевоморфізму 2000-х років з його детальним копіюванням фізичних об’єктів, через період абстрактного аскетизму, до сучасної концепції візуально-опосередкованої тактильності, яка визначається як синтез композиційної чистоти з глибинними властивостями матеріального світу. Особливу увагу в роботі приділено технологічним детермінантам формування ілюзорної тактильної рецепції. На основі серії практичних експериментів із використанням сучасного інструментарію 3D-графіки (3ds Max, Blender) та систем фізично коректного рендерингу (PBR), визначено механіку впливу ключових параметрів матеріалу на підсвідомий відгук глядача. Досліджено роль показників Roughness (мікро-шорсткість), використання карт нормалей (Normal Maps) для імітації мікрорельєфу та параметру Metallic для відтворення теплопровідних властивостей поверхонь. Теоретично обґрунтовано психофізіологічний механізм візуальної синестезії, за якого специфічні цифрові маркери, такі як візуальна мікрофактурність, м’яке розсіювання світла та фізично достовірна тінь, активують функції головного мозку, відповідальні за сприйняття дотику, створюючи ілюзію фізичної присутності об’єкта. Наукова новизна роботи полягає у визначенні візуально-тактильної ілюзорності як закономірного компенсаторного механізму гуманізації цифрового простору. Доведено, що використання імітаційної нелінійності поверхонь та аффордансів дозволяє суттєво знизити когнітивне навантаження на користувача. Стаття пропонує нову візію дизайну як інструменту проектування мультисенсорного середовища, де цифрова матеріальність стає фундаментальним стандартом комунікації в епоху іммерсивних технологій

КОМП’ЮТЕРНІ ТЕХНОЛОГІЇ В ДИЗАЙНІ ЮВЕЛІРНИХ ВИРОБІВ: ЦИФРОВА ТРАНСФОРМАЦІЯ ФОРМИ ВІД ЕСКІЗУ ДО АДАПТИВНОГО ПРОТОТИПУ

2026-06-11T09:17:44+03:00

У статті досліджується трансформація дизайну ювелірних виробів у контексті сучасної цифровізації повного циклу роботи над проєктом: від формування початкової концепції до створення адаптивного прототипу прикраси. Метою дослідження є виявлення особливостей взаємодії дизайнерського задуму та різних цифрових інструментів на етапах проєктування композиції форми до живого прототипу. Методологічною основою є аналіз послідовних стадій розробки, а саме концептуалізація, 2D-удосконалення, 3D-моделювання, підготовка до адитивного виробництва з урахуванням матеріальних і технологічних обмежень, а також постобробки виробу. Виокремлено, що кожен етап цифрового проєктування визначає рівень точності, адаптивності, технологічності та естетичної виразності виробу. Обґрунтовано, що сучасний ювелірний дизайн формується як гібридна система, у якій цифрові технології не замінюють традиційні ремісничі практики, а інтегруються з ними, забезпечуючи баланс між творчим наміром точністю сучасних технологій та матеріалами. Показано, що використання засобів автоматизованого проєктування та адитивного виробництва розширює можливості формоутворення і сприяє створенню складних, індивідуалізованих виробів. За результатами дослідження встановлено, що поєднання цифрових і традиційних підходів забезпечує ефективне ітераційне вдосконалення дизайну. Практичне значення полягає у можливості оптимізації процесу проєктування ювелірних виробів із підвищенням їх якості та інноваційності та складності самого дизайну

АКАДЕМІЧНА ХУДОЖНЯ ШКОЛА ЯК ОСНОВА ФОРМУВАННЯ ВІЗУАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ ТА НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ: УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД В ОБРАЗОТВОРЧОМУ МИСТЕЦТВІ ТА ДИЗАЙНІ

2026-06-11T09:47:21+03:00

У статті досліджується роль академічної художньої школи як системоутворювального чинника формування візуальної культури та національної ідентичності в українському образотворчому мистецтві й дизайні. Актуальність дослідження зумовлена сучасними трансформаційними процесами у сфері мистецької освіти, зростанням впливу глобалізаційних тенденцій на художні практики та необхідністю збереження національних культурних традицій у контексті інтеграції України до світового культурного простору. Академічна художня школа розглядається як історично сформована педагогічна та культурна система, що забезпечує спадкоємність професійних принципів, формує художнє мислення та сприяє конструюванню цілісної візуальної картини світу. У дослідженні проаналізовано взаємозв’язок основних образотворчих дисциплін – рисунка, живопису, графіки, скульптури та дизайну – як єдиного комплексу формування пластичного й просторового мислення митця. Особлива увага приділяється академічному рисунку як базовому інструменту пізнання форми, що забезпечує розвиток аналітичного бачення, конструктивного мислення та здатності до візуальної інтерпретації реальності. Визначено, що саме через академічну підготовку відбувається формування професійної художньої мови, яка виступає носієм культурних смислів і національних естетичних кодів. Розглянуто трансформацію академічних принципів у сучасних дизайнерських практиках, де класичні методи художньої освіти інтегруються з новими технологічними та комунікаційними формами. Показано, що дизайн постає як продовження академічної традиції в умовах розвитку візуальної комунікації та цифрового середовища. Методологічну основу дослідження становлять історико-мистецтвознавчий, культурологічний, формально-пластичний і компаративний методи, що дозволяють розглядати академічну школу як комплексне соціокультурне явище. Обґрунтовано, що академічна художня освіта відіграє ключову роль у збереженні культурної пам’яті, формуванні національної ідентичності та розвитку сучасної візуальної культури України. Зроблено висновок про необхідність актуалізації академічної традиції в сучасних освітніх і мистецьких практиках як важливого чинника сталого розвитку українського мистецтва і дизайну в глобальному культурному середовищі

CGI-ПРОСТІР У ДИЗАЙНІ СУЧАСНИХ МУЗИЧНИХ ОБКЛАДИНОК: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ВІЗУАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

2026-06-11T09:57:33+03:00

Метою роботи є аналіз композиційно-стилістичної організації CGI-простору у дизайні сучасних обкладинок музичних альбомів. Дослідження ґрунтується на синтезі системного, мистецтвознавчого та культурологічного підходів, що дозволяє розглянути обкладинки музичних альбомів як цілісну дизайн- систему у контексті цифрової візуальної культури початку ХХІ ст. та трансформації візуальних медіа. У роботі розглянуто CGI-простір, створений цифровими засобами на основі комп'ютерно-генерованих зображень, що забезпечує організацію цілісного музичного образу та композиційно-просторової логіки його візуалізації. Доведено, що CGI-простір обкладинок музичних альбомів 2020-х р. виступає концептуальною цифровою моделлю емоційно забарвленого візуального середовища для ідентифікації музичного продукту. Узагальнення сучасних дизайнерських практик у сфері музичної індустрії дозволило виявити нові способи репрезентації музичного образу експериментального характеру. Вони систематизовані у три основні типи CGI-простору: гібридно-цифровий (синтез фотографії, 3D-графіки, колажу), параметричний (алгоритмічна варіативність форми, структури та ефектів) та AI-генерований (створення за участю інструментів штучного інтелекту). Виявлено, що візуальна мова музичних образів у різних типах CGI- простору вирізняється варіативністю, багатошаровістю, динамічністю та метафоричністю та визначає спосіб інтерпретації музичного контенту. У роботі вперше представлено CGI-простір як концептуальну модель організації візуального середовища у сучасному дизайні обкладинок музичних продуктів. Визначено роль різних типів CGI-простору у формуванні візуального образу та атмосфери музики 2020-х років. Результати дослідження є цінними для практикуючих дизайнерів для створення актуальних візуальних рішень медіаконтенту. Матеріали можуть бути використані в освітній діяльності та як джерело натхнення у сфері графічного дизайну, дизайну візуальних комунікацій, цифрового мистецтва

ТРАДИЦІЙНІ ФОРМИ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО КЕРАМІЧНОГО ПОСУДУ ДЛЯ МОЛОКА Й МОЛОЧНИХ ПРОДУКТІВ ТА ЇХ ОЗДОБЛЕННЯ

2026-06-11T10:28:13+03:00

Стаття присвячена комплексному розгляду п’яти типів традиційного кримськотатарського керамічного посуду, що використовувався для молока та молочних продуктів. Зокрема, формам штибу сютлюк (сют бардаги) – глечик для зберігання свіжого молока, к’атик бардаги – ємність для заквашування кисломолочної продукції, чельтек – керамічне решето-цідильник для відціджування сироватки, май бардаги – посудина для зберігання топленого вершкового масла, куза – товстостінна ємність для тривалого зберігання бринзи в розсолі та іншої продукції з молока. Із залученням класифікаційної схеми А. Ібрагімової, результатів археологічних студій І. Тесленко, описів 18 керамічних форм проєкту «Zincir», Р. Скибіна та Ю. Ґуро-Таїр, а також матеріалів А. Заатова виконано типологічну характеристику кожної з форм і з’ясовано взаємозв’язок між способом обробки поверхні посудини та її призначенням. Запропоновано концепцію «технологічного ланцюжка» означеного сегменту традиційної кримськотатарської кераміки: п’ять досліджених типів посуду складають цілісний функціональний цикл молочної переробки – від збирання сирого молока до приготування та довготривалого зберігання готових молочних продуктів. Встановлено, що ключовою конструктивною та декоративною характеристикою є диференційований підхід до глазурування: суцільна полива забезпечує герметичність для рідких і жирових продуктів (сютлюк, май бардаги); свідома відсутність поливи створює мікроаерацію для молочнокислого бродіння (к’атик бардаги); часткова полива з обов’язковим внутрішнім покриттям гарантує кислотостійкість при контакті із сироваткою або розсолом (чельтек, куза). Доведено, що декоративне оздоблення молочного посуду підпорядковане принципу функціональної доцільності: декор наносився лише там, де він не конфліктував з утилітарними вимогами, що принципово відрізняє ці форми від яскравої поліхромної столової кераміки Солхату та Кафи

ХУДОЖНЯ ТА КУРАТОРСЬКА ПРАКТИКА ТАРАСА ТАБАКИ В КОНТЕКСТІ ТРАНСФОРМАЦІЙ МИСТЕЦТВА ЗАКАРПАТТЯ КІНЦЯ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ

2026-06-11T10:41:12+03:00

У статті здійснено аналіз художньої та кураторської практики Тараса Табаки в контексті трансформацій художніх парадигм Закарпаття кінця ХХ – початку ХХІ століття. Об’єктом дослідження є творча діяльність митця, предметом – особливості її формування та функціонування як цілісної художньо-кураторської стратегії в умовах змін мистецьких орієнтирів пострадянського періоду. Метою статті є виявлення специфіки індивідуальної художньої позиції Тараса Табаки та визначення її ролі у трансформації регіонального мистецького середовища. У межах дослідження проаналізовано основні етапи творчого становлення митця — від практик кінця 1980-х – початку 1990-х років, пов’язаних із подоланням традицій закарпатської школи живопису, до реалізації концептуально орієнтованих художніх і кураторських проєктів 2000–2020-х років. Встановлено, що формування творчої стратегії художника відбувалося під впливом загальноукраїнських і міжнародних мистецьких процесів 1990-х років, що зумовили переорієнтацію від репрезентативних до нефігуративних і процесуальних форм художнього висловлювання. Доведено, що у персональних проєктах митця простежується послідовне посилення рефлексивного та концептуального вимірів, тоді як кураторська діяльність спрямована на формування комунікативного середовища, у межах якого мистецтво функціонує як відкрита система взаємодії. Обґрунтовано, що практика Тараса Табаки відіграє важливу роль у трансформації мистецького середовища Закарпаття, зокрема у зміні художніх пріоритетів, переосмисленні ролі живопису та утвердженні нових форм організації виставкового простору. Наукова новизна дослідження полягає у комплексному розгляді творчості митця як цілісної системи, що поєднує художню та кураторську діяльність і відображає процеси зміни художніх парадигм у регіональному вимірі. Методологічну основу становлять біографічний, формально-стилістичний, контекстуальний та інтерпретаційний методи, застосування яких дозволило виявити структурні та концептуальні особливості творчої практики художника

МЕТОДИ 3D-МОДЕЛЮВАННЯ ГРАФІЧНИХ ЗОБРАЖЕНЬ НА ВИРОБАХ СКЛАДНОЇ ФОРМИ

2026-06-11T10:50:01+03:00

Метою дослідження є розробка та обґрунтування методів 3D-моделювання графічних зображень на виробах складної форми з використанням CAD-систем для подальшого проєктування прес-форм. У статті розглянуто методи 3D-моделювання графічних зображень на виробах складної форми в середовищі сучасних CAD-систем з метою їх подальшого використання при проєктуванні прес-форм. Проаналізовано особливості формування рельєфних та заглиблених елементів на криволінійних поверхнях, визначено обмеження стандартних інструментів моделювання та запропоновано алгоритм побудови параметричних моделей з урахуванням технологічних вимог до виготовлення формоутворювальної оснастки. Отримані результати дозволяють підвищити точність геометричного відтворення графічних елементів, скоротити час проєктування прес-форм та забезпечити відповідність моделей вимогам виробництва. Досліджено інструментальні можливості параметричного моделювання для формування рельєфних та гравійованих елементів. Розроблено алгоритм побудови 3D-моделі виробу з інтегрованим графічним зображенням. Визначено особливості формування геометрії, придатної для подальшого конструювання прес-форми. Вдосконалено методики 3D-моделювання графічних зображень на поверхнях складної просторової форми з урахуванням вимог до конструювання прес-форм для виготовлення мила, встановленні залежностей між параметрами рельєфу графічного зображення та конструктивними особливостями формоутворювальної оснастки. Також проаналізовано вплив типів поверхні на якість та чіткість відтворення графічних елементів у процесі формоутворення. Обгрунтовано доцільність застосування адаптивних параметрів згладжування та контролю кутів ухилу, що дозволяє якісніше відокремити виріб від прес-форми

ТРАДИЦІЇ ТА НОВАЦІЇ РЕСТАВРАЦІЙНИХ ОСЕРЕДКІВ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ЗБЕРЕЖЕННЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

2026-06-11T11:01:12+03:00

Метою статті є комплексний аналіз тяглості науково-реставраційних традицій в Україні крізь призму діяльності регіональних мистецьких осередків, зокрема через дослідження творчої практики Івана Васильовича Фізера у контексті методологічних засад львівської та київської реставраційних шкіл. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні історико-мистецтвознавчого, культурологічного, порівняльного та аналітичного підходів, що дозволяє простежити еволюцію реставраційної думки, а також виявити специфіку її регіональної імплементації. Наукова новизна полягає у висвітленні реставраційної діяльності як цілісного феномену, що поєднує художню практику, наукову консервацію та педагогічну діяльність, а також у виявленні механізмів трансляції класичних реставраційних принципів у сучасний культурний простір Черкащини. У статті доведено, що сучасна реставраційна практика в Україні формується на основі міждисциплінарного підходу, де поєднуються мистецтвознавчий аналіз, технологічні дослідження та принципи збереження автентичності пам’яток. Встановлено, що реставраційна діяльність в Україні є спадкоємицею методологічних засад львівської та київської шкіл, що вплинули на сучасні стандарти, закріплені у діяльності Національного науково-дослідного реставраційного центру України (ННДРЦУ). Обґрунтовано, що реставраційна практика виступає не лише інструментом збереження культурної спадщини, а й важливим чинником культурної ідентичності та самопрезентації держави. Виявлено специфіку трансляції академічних реставраційних канонів у регіональний мистецький простір Черкащини, що дозволило забезпечити високий фаховий рівень збереження локальних артефактів. Осмислено феномен реставраційної компетентності як цілісної системи, що об’єднує глибоке матеріалознавче знання, художню інтуїцію та етичну відповідальність перед автентичністю пам’ятки

НОКТЮРН ЯК ТВІР ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА: КОНЦЕПТУАЛЬНА ТРАЙСФОРМАЦІЯ

2026-06-11T11:08:50+03:00

У статті розглядається взаємозв’язок різних видів мистецтва, в процесі якого відбувається взаємодія їх «мов» (виразних і виражальних засобів, структурних елементів). Результатом такої взаємодії стає художній твір, що реалізований на їх полімедіальному або ж інтермедіальному полі й демонструє концептуальну конвергенцію. Такі явища в художньому просторі як: полімедіальність, синестезія, конвергенція можливі завдяки особливостям мислення і творчості самого митця та потребують трансформації глядацької свідомості. Аналіз зазначених явищ, які відбуваються в мистецтві дав змогу висвітлити в статті й акцентувати деякі важливі аспекти художньої творчості майстрів образотворчого мистецтва; розкрити важливі способи і засоби впливу їх творів на сучасного глядача. Художня мова образотворчого мистецтва виразна, асоціативна й візуально константна; вона своїми засобами (колір, тон, лінія, пляма, силует, форма тощо) та матеріалами (фарби, глина, графічні матеріали) матеріалізує і втілює, фіксує мить – те, що в інших видах мистецтва (до прикладу, музиці, парформативному мистецтві) швидкоплинне, його важко зупинити. Однак, запозичення у інших видів мистецтв певних, відповідних за суттю понять, збагачує поглиблює і виводить на новий вищий рівень художню образність твору. Ноктюрн, який є музичним жанром, в статті розглядається як термін і явище для означення твору образотворчого мистецтва, його відповідного стану і настрою. Важливим моментом є інтерпретація ноктюрну митцями образотворчого мистецтва, створення ними відповідного художньо-образного звучання у власних творах, завдяки особливостям власної художньо-образної мови, власної художньої творчості. Також важливим є розгляд трансформації ноктюрну, як твору, від творчості художників, які вперше його ввели у вжиток в образотворчому мистецтві до більш пізнішого його застосування у творчості сучасних митців.

ХУДОЖНІ ТА ТЕХНОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КЕРАМІЧНИХ ВИРОБІВ З КОЛЕКЦІЇ ДЕРЖАВНОГО МУЗЕЮ-ЗАПОВІДНИКА «САМАРКАНД»

2026-06-11T11:19:43+03:00

Мета статті полягає у комплексному дослідженні керамічних виробів із колекції Державного музею- заповідника «Самарканд» як важливого джерела для вивчення художніх і технологічних традицій Центральної Азії X–XII ст. Аналіз зосереджено не лише на характеристиці самої колекції та її культурно- історичного контексту, але й на детальному розгляді матеріалів і технік виготовлення, зокрема earthenware та stonepaste, а також особливостей формотворення, декоративного оздоблення та іконографії, що визначають своєрідність цих керамічних артефактів. Особливий акцент зроблено на виявленні художньо- стилістичних характеристик олійних світильників (oil lamps) з Афросіаба XII ст. з блакитною глазур’ю, які поєднують утилітарну функцію освітлення з глибоким символічним змістом світла як метафори знання та божественної істини в ісламській культурі. У цьому контексті розглядається роль світильників у освітньому середовищі медресе, а також їх зв’язок із релігійно-філософськими уявленнями, зокрема відображеними у Сура Ан-Нур. Окрему увагу приділено аналізу керамічних мисок і чаш X ст. з Афросіабу, виконаних у техніці розпису ангобами (чорним, вохристим і білим) під прозорою поливою, із зображеннями птахів та каліграфічними написами. Дослідження спрямоване на виявлення іконографічних особливостей зооморфних мотивів, семантики орнаменту та ролі епіграфіки як важливого художнього й смислового елемента декору. Основна мета дослідження полягає у з’ясуванні, які технологічні, художні та культурно- релігійні чинники формували образну систему кераміки Самаркандського регіону означеного періоду, а також яким чином ці чинники проявляються у конкретних музейних пам’ятках. У цьому контексті важливим є простеження взаємодії місцевих традицій із ширшими мистецькими процесами ісламського світу, включаючи впливи Ірану та інших культурних центрів. З-поміж ключових завдань дослідження – визначити технологічні особливості виготовлення виробів (структуру матеріалу, типи полив і декору), з’ясувати їх функціональне призначення та символічне навантаження, а також встановити місце цих пам’яток у розвитку середньовічного декоративно-прикладного мистецтва Центральної Азії. Важливим є також аналіз орнаментальних і каліграфічних композицій, що поєднують естетичні та змістові функції, а також виявлення паралелей із пам’ятками інших видів мистецтва. Окремий розгляд конкретних артефактів із музейної колекції дозволяє простежити художню різноманітність кераміки X–XII ст. та виявити особливості локальних інтерпретацій загальноісламських стилістичних тенденцій. Реалізація зазначених завдань сприяє поглибленню знань про технології та художні практики середньовічної кераміки, а також підкреслює значення колекції Державного музею-заповідника «Самарканд» як важливого джерела для дослідження культурних взаємодій і трансформацій мистецьких традицій у Центральній Азії.

СУЧАСНІ МЕТОДИ РЕСТАВРАЦІЇ ДЕРЕВ’ЯНОЇ КРУГЛОЇ ПОЛІХРОМНОЇ СКУЛЬПТУРИ УКРАЇНИ

2026-06-11T11:26:35+03:00

Дерев’яна кругла поліхромна скульптура є важливою складовою національної культурної спадщини України. Значна частина цих пам’яток дійшла до нашого часу у фрагментарному або пошкодженому стані, що зумовлено органічною природою деревини, складною багатошаровою структурою поліхромії, а також тривалим впливом кліматичних, біологічних і антропогенних чинників. У статті розглянуто новітні підходи до консервації та реставрації дерев’яної круглої поліхромної скульптури. Проаналізовано теоретичні засади реставраційної діяльності та практичні методи втручання у вироби. Особливу увагу приділено проблемі автентичності та застосуванню сучасних технологій дослідження й фіксації стану пам’яток. Метою статті є аналіз сучасних методів реставрації дерев’яної круглої поліхромної скульптури, а також визначення основних тенденцій і проблем у цій сфері. Методологія дослідження ґрунтується на міждисциплінарному підході, що поєднує мистецтвознавчий аналіз, принципи теорії реставрації, матеріалознавчі методи та вивчення практичного досвіду українських реставраційних майстерень і навчальних закладів

НАЦІОНАЛЬНІ КОЛЬОРИ В РЕКЛАМНИХ МАКЕТАХ ЯК ЕЛЕМЕНТ ВІЗУАЛЬНОГО ОПОРУ ТА НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОІДЕНТИФІКАЦІЇ

2026-06-11T11:31:14+03:00

У статті здійснено ґрунтовне дослідження трансформації візуальної семантики національних кольорів України – синього та жовтого – крізь призму психології кольору та їхнього впливу на масову свідомість у період повномасштабного вторгнення (з 2022 року). Автор виходить за межі суто мистецтвознавчого опису, фокусуючись на кольорі як потужному когнітивному інструменті, що здатен полегшувати або ускладнювати сприйняття критично важливої інформації в умовах стресу. Особливу увагу приділено психологічному впливу палітри державного прапора. Синій колір символізує Всесвіт, стабільність та врівноваженість. У контексті воєнних подій він виконує функцію психологічного якоря, що асоціюється з надійністю, безпекою та ментальним розслабленням. На противагу йому, жовтий колір розглядається як динамічний стимулятор, що символізує сонячну енергію, рух. Його здатність довго зберігатися в пам'яті та викликати позитивні емоції стає ключовою для формування образу надії та національного оптимізму. У дослідженні детально розібрано механізм «колірного контрасту» як засобу максимального залучення уваги. Поєднання насиченого синього та яскравого жовтого створює візуальний ефект, який на підсвідомому рівні зчитується як сигнал активної життєдіяльності та опору. На прикладі кампаній «Be Brave Like Ukraine» та «Ukraine NOW» простежується, як зміна інтенсивності кольору (від спектральних до пастельних відтінків у проєкті «Pale yellow-blue dot») дозволяє варіювати емоційний тиск на глядача: від агресивного заклику до глибокої емпатичної рефлексії. Методологія порівняльного аналізу з литовським та шведським дизайном дозволила виявити універсальність використання синьо-жовтої гами як «мови візуальної дипломатії». Стаття підкреслює, що в сучасному дизайні кольори замінили слова, ставши емоційним кодом солідарності. Національна палітра України еволюціонувала у глобальний знак гуманістичних цінностей, де психологічна стійкість синього та енергетичний потенціал жовтого формують наратив незламності цілої нації

ВІТАЛІЙ БУЙГАШЕВ ЯК НОВАТОР УКРАЇНСЬКОЇ ЕНКАУСТИКИ В МОНУМЕНТАЛЬНОМУ МИСТЕЦЬКОМУ КОНТЕКСТІ УКРАЇНИ 1960–1980-Х РОКІВ

2026-06-11T11:39:51+03:00

У статті здійснено комплексний аналіз творчості українського художника-монументаліста Віталія Павловича Буйгашева (1938–2023) у контексті розвитку монументального мистецтва 1960–1980-х років. Розглянуто історико-культурні передумови формування його мистецької позиції, особливості роботи в системі державного замовлення, а також авторську технологію гарячої енкаустики. Досліджено матеріально-технічні аспекти виконання творів та проблему їх збереження. Висвітлено особливості експериментальної авторської техніки гарячої енкаустики в творчих роботах Віталія Буйгашева. Художник працював у техніках мозаїки, вітража, темперного розпису та меморіальних композицій. Як художник-монументаліст він працював у різних матеріалах і формах, однак саме енкаустика стала для митця простором особистої свободи та професійного пошуку. Значну увагу приділено історико-мистецькому контексту українського монументального мистецтва 1960–1980-х років. яке розвивалося в умовах державного регулювання художньої діяльності. Так, визначаючи тематичні та стилістичні межі творчості українських художників-монументалістів, система державного замовлення, водночас, надавала можливості для реалізації масштабних проєктів. Замовні роботи погоджувалися художніми радами та відповідали ідеологічним вимогам часу. Ідеологічні та естетичні рамки соціалістичного реалізму значно обмежували тематику монументальних творів В. Буйгашева, проте авторські композиції вирізнялися монументальністю мислення, пластичною глибиною, колористичними особливостями та психологічною виразністю образів. Виняткові якості техніки енкаустики привернули увагу сучасних художників-монументалістів. Поряд з фрескою і мозаїкою ця техніка стає популярною у 70–90 роки ХХ століття. Живопис восковими фарбами відповідає всім вимогам сучасного мистецтва. Завдяки міцності та стійкості до зміни температур класична гаряча енкаустика не вицвітає, не вбирає вологу і не всотує бруд, тому вважається довговічною. Яскравим прикладом цього, є настінні розписи інтер’єрів Буйгашева Віталія Павловича, виконані в техніці гарячої енкаустики.

СТОРІНКИ З ІСТОРІЇ БУДІВНИЦТВА ТА ВІДНОВЛЕННЯ ЦЕРКВИ РІЗДВА БОГОРОДИЦІ АРХІТЕКТУРНОГО КОМПЛЕКСУ ДАЛЬНІХ ПЕЧЕР КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОЇ ЛАВРИ

2026-06-11T11:55:53+03:00

Метою статті є розгляд окремих аспектів історії будівництва, особливостей планувальної структури, архітектурно-пластичного вирішення та художньо-декоративного опорядження церкви Різдва Богородиці Києво-Печерської лаври в контексті проведення відновлювальних та ремонтних робіт різних періодів. Методологічна основа дослідження ґрунтується на історико-генетичному, порівняльному, структурно- функціональному та іконографічному методах і підходах. Додатково застосований метод графічного аналізу. Зосередження уваги на вивченні церкви Різдва Богородиці, як джерела інформації про розвиток культури та мистецтва певного періоду, актуалізує необхідність переосмислення та узагальнення попереднього практичного досвіду з дослідження та відновлення пам’ятки, виявлення обсягів і ціннісних критеріїв історичних нашарувань, оновлень, реставраційних втручань на всіх етапах історичного розвитку. У ході опрацювання низки архівних джерел висвітлено дані щодо змін та характеру мистецького оздоблення церкви – стінопису й іконостасу у період XVIII–XIX ст. (на сьогодні втраченого). Виявлено невідомі раніше відомості щодо результатів досліджень, проведених наприкінці ХІХ ст., які уточнюють окремі аспекти функціонального призначення та особливості об’ємно-планувальної структури храму. Церква Різдва Богородиці відіграє важливу роль у формуванні архітектурного ансамблю, розміщеного на Дальнопечерному пагорбі нижньої території Києво-Печерської лаври. За період свого побутування будівля храму зазнала кількох періодів відновлювальних робіт, що були пов’язані не тільки з усуненням технічних недоліків, наслідками пожеж, бойових дій і стихійних лих, а й зміною мистецьких тенденцій та стилістичних уподобань. Суттєві трансформації торкнулися, в першу чергу, внутрішнього декоративного оздоблення церкви, які позначилися на мистецькому образі пам’ятки

АЙДЕНТИКA МОТИВАЦІЙНОГО МОБІЛЬНОГО ЗАСТОСУНКУ «TTOG»

2026-06-11T12:05:08+03:00

Висвітлено особливості створення концепції та дизайну айдентики мотиваційного мобільного застосунку, орієнтованого на покращення продуктивності, зосередження та мотивації користувачів. Досліджено теоретичні й практичні аспекти сучасного підходу до саморозвитку через мобільні інструменти, а також вплив інформаційного світу на людину, її стани, прокрастинацію та відсутность чітких цілей у навчальному процесі, роботі і повсякденному житті. Проаналізовано тенденції використання мобільних застосунків для покращення якості життя, гейміфікацію, роль якісного UI-UX дизайну в ефективності цифрових продуктів та особливості формування користувацького досвіду. Здійснено дослідження потреб цільової аудиторії, зокрема створення user-persons, а також аналіз конкурентних рішень на ринку, аналіз tone of voice, створено бриф, user-flow та інші додаткові важливі дослідження. Вивчено типові проблеми користувачів такі, як складність формулювання цілей, відволікання, візуальний та інформаційний шум, перевантаження. Розкрито важливу роль дизайну у проектуванні інтерфейсу з метою досягнення зручності, логіки й візуальному балансу. Особливу увагу приділено персоналізованому підходу до планування, мотивації, системам звітності та режиму фокусування. Встановлено взаємозв’язок між дизайном інтерфейсу, гнучкістю функціоналу та потребами користувачів у підтримці регулярності, самоконтролю та досягненні цілей. Результатом праці стала розробка концептуального мобільного застосунку з індивідуальним плануванням, системою винагород, блокуванням відволікаючих факторів та візуально спокійним, привабливим інтерфейсом, що сприяє формуванню корисних звичок, підвищенню ефективності та продуктивності, а також досягненню омріяних цілей

ВІДОБРАЖЕННЯ НАРОДНИХ ТРАДИЦІЙ В УКРАЇНСЬКОМУ МИСТЕЦТВІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

2026-06-11T12:18:44+03:00

Метою статті є виявлення шляхів впливу народних образотворчих традицій на українське мистецтво другої половини ХХ століття. Розглядається використання мотивів, елементів та стилістики традиційної народної культури у живописі, графіці, декоративно-прикладному та декоративно-монументальному мистецтві. Визначаються прийоми оновлення художньої мови та результати впливу українського народного мистецтва на даний процес у синтезі з іншими джерелами, що сприяли формуванню самобутності українського мистецтва досліджуваного періоду, зокрема в орієнтації на досягнення модернізму. Аналізуються творчі відкриття певних художників, серед них шістдесятники, які працювали в українському живописі та відкривали заново красоту та цінність творчих доробок українського народного мистецтва. Виявляються засоби оновлення мистецтва графіки художниками, що працювали як у станковій графіці, так і в книжковій ілюстрації. Розглядаються досягнення у декоративно-прикладному мистецтві даного періоду, яке перетворювалося на унікальне явище саме завдяки продовженню національних традицій, що помітно відбувалося у Києві, Львові, на Полтавщині. Підкреслюються досягнення у монументально- декоративному мистецтві, яке цілеспрямовано зверталося до етнографічних мотивів та елементів. У підсумках зазначено, що народна творчість допомагала українським художникам зберігати культурні коди та виражати національний дух, роблячи мистецтво впізнаваним та самобутнім. Орієнтація на народні традиції стала не просто архаїчною спадщиною, але живим джерелом натхнення для модернізації і створення нової естетики. Процес актуалізації образотворчих традицій і орієнтації на ідеї народної творчості був частиною ширшого руху національного відродження, спрямованого на збереження культурної ідентичності в умовах домінування радянської ідеології

МОРФОГЕНЕЗ У ДИЗАЙНІ МЕБЛЕВИХ ВИРОБІВ

2026-06-11T12:29:20+03:00

Стаття присвячена виявленню закономірностей морфогенезу та обґрунтуванню засад формотворення у дизайні меблевих виробів, які полягають у поєднанні дизайнерського та інженерного підходів через систематизацію меблевих конструкцій на основі базових класів і дозволяють сформувати універсальну модель аналізу, придатну як для проєктної практики, так і для навчального процесу, забезпечуючи цілісне розуміння взаємозв’язку форми та конструкції. Методологічною основою дослідження є інтегративний підхід до аналізу меблевих конструкцій, що поєднує теоретичні положення та прикладні аспекти дизайн- проєктування. Для виявлення закономірностей розвитку конструктивних рішень здійснено історичний аналіз еволюції меблів у контексті змін стилістичних і технологічних підходів. Запропонований підхід до проєктування меблевих виробів акцентує увагу на фундаментальних конструктивних і формоутворюючих принципах, що дозволяє застосовувати його не лише у меблевому дизайні, але й у ширшому контексті проєктування технічних і просторових систем. У запропонованому підході конструкція виступає водночас як складовою частиною художньо-проєктного рішення так і його технічною основою. Результати дослідження демонструють, що навіть у експериментальних дизайнерських рішеннях конструктивна логіка залишається визначальним чинником, а її усвідомлення через класифікаційний підхід сприяє підвищенню якості проєктування. Проведене дослідження підтверджує ефективність використання запропонованої класифікації як аналітичного інструменту у проєктах, які поєднують образну виразність із раціональною побудовою, що лежить в основі дизайнерських рішень обґрунтуваних як доцільні з інженерної точки зору

СТАНЦІЯ МЕТРО «ЗОЛОТІ ВОРОТА» ЯК ВІЗУАЛЬНА РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ В УРБАНІСТИЧНОМУ ПРОСТОРІ

2026-06-11T12:38:14+03:00

У статті проведено комплексний аналіз художньо-стилістичних особливостей оформлення станції метро «Золоті ворота» у Києві, як прикладу інтеграції історичної культурної пам’яті в урбаністичному просторі. Досліджено архітектурно-художні концепції станції, історико-іконографічну програму мозаїчних панно та їх унікальні стилізовані форми у контексті трансформації візантійського канону. Виявлено, що органічний синтез архітектурної форми з мозаїчним ансамблем функціонує, як візуально-комунікативна система, що відображає духовний образ Київської Русі, «золотої доби» культури та державності та формує цілісний історико-культурний наратив. Порівняльний аналіз мозаїк станції «Золоті ворота» з мозаїками Софії Київської, що дозволяє виявити трансформації в ідейних концепціях від сакральної до історико- репрезентативної моделі. В художньо-стильовій концепції проаналізовано трансформацію форм стилізації в мистецтві Київської Русі під впливом Візантійського канону до української самобутньої стилізації. Практичне значення результатів дослідження є важливим для проєктування семіотики патріотичних просторів у контексті національної стилістики, як складової культурної спадщини дозволить не лише зберігати, а й інтерпретувати, інтегрувати, в міських просторах, як концепцію культурної ідентичності. Отримані результати можуть бути використані в міждисциплінарних дослідженнях на перетині мистецтвознавства, архітектури, культурології та урбаністики, а також у практиці сучасного проєктування громадських просторів, спрямованих на формування національно орієнтованого середовища. Запропонований підхід до аналізу художньо-образної мови станції метро «Золоті ворота» відкриває перспективи для подальших досліджень семіотичних механізмів візуальної комунікації в урбаністичному середовищі. Особлива увага приділяється ролі декоративно-монументального мистецтва як засобу трансляції історичної пам’яті та формування колективної ідентичності. Підкреслено, що інтерпретація візантійського канону в умовах сучасного міського простору не є механічним відтворенням, а постає як творчий процес переосмислення, адаптації та актуалізації культурних кодів у нових соціокультурних реаліях. Таким чином, станція метро «Золоті ворота» розглядається не лише як транспортний об’єкт, але і як цілісний художньо-семіотичний комплекс, що функціонує як простір культурної репрезентації, історичного діалогу та естетичного впливу. Її образна система виступає важливим інструментом формування національної свідомості, сприяючи збереженню та популяризації культурної спадщини України в контексті сучасного урбаністичного розвитку

ЕТНОДИЗАЙН У ЦИФРОВУ ЕПОХУ: ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ В КОМП’ЮТЕРНІЙ ГРАФІЦІ ТА ВІЗУАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЯХ

2026-06-11T12:48:18+03:00

У статті досліджено особливості розвитку етнодизайну в умовах цифрової епохи, його інтеграцію в сучасне цифрове мистецтво, комп’ютерну графіку та систему візуальних комунікацій. Актуальність теми зумовлена процесами глобалізації та цифровізації культурного простору, що актуалізують потребу збереження національної ідентичності через сучасні засоби візуального мистецтва. Автором проаналізовано наукові підходи до розуміння етнодизайну, цифрового мистецтва та графічного дизайну, а також розглянуто можливості використання сучасних технологій, зокрема 3D-моделювання, генеративного дизайну та штучного інтелекту. Встановлено, що поєднання традиційних орнаментальних систем із цифровими інструментами сприяє формуванню нових візуальних рішень, які зберігають культурну автентичність і водночас відповідають сучасним естетичним вимогам. Практичну основу дослідження становить аналіз ілюстративної колекції «Ukrainian ethnic collection», а також студентських дизайн-проєктів, виконаних на основі етномотивів Житомирщини. Виявлено ефективність використання пласкої графіки, векторної стилізації та декоративних прийомів у цифровій інтерпретації традиційних образів. Особливу увагу приділено символу «Дерево життя» та регіональним орнаментальним мотивам Полісся, які стали основою для створення авторських візуальних композицій, постерів та елементів айдентики. Результати дослідження підтверджують, що етнодизайн у цифровому середовищі є дієвим інструментом збереження культурної спадщини та розвитку сучасних візуальних комунікацій. Практичне значення полягає у можливості використання отриманих результатів у графічному дизайні, брендингу та освітньому процесі підготовки здобувачів..

ЖИВОПИСНИЙ СВІТ НАТЮРМОРТІВ ВОЛОДИМИРА РАДЬКА: ВІД АКАДЕМІЇ ДО АВАНГАРДУ

2026-06-11T13:28:53+03:00

У статті прослідковано шляхи професійного зростання та еволюцію творчого методу відомого українського художника Володимира Радька, які активно формувалися в контексті соціокультурних трансформацій кінця ХХ – початку ХХІ століть. Володимир Андрійович Радько постає як самобутній живописець, графік та ілюстратор, який успішно працює на межі класичного живопису, станкової та книжкової графіки і є знаним у мистецьких колах своєю віртуозною технікою, новаторським комбінуванням матеріалів та глибоким сприйняттям художнього простору. Обґрунтовано, що його творчість займає вагоме місце в сучасному українському образотворчому мистецтві, репрезентуючи його концептуальну сталість та відповідність вимогам часу. Окрему увагу в дослідженні приділено витокам творчості митця, які базуються на міцній та системній вітчизняній художній освіті. Саме цей чинник став фундаментальним підґрунтям високої професійності майстра і дозволив йому вільно оперувати складними образотворчими категоріями. Науковий аналіз опирається на найбільш знакові, переломні моменти в особистому та творчому житті автора, які безпосередньо призвели до становлення В. Радька як філософськи зорієнтованого митця з широким гуманітарним світоглядом. Важливою складовою публікації є ґрунтовний аналіз живописного доробку Володимира Радька, здійснений, зокрема, на матеріалі його творів у жанрі натюрморту. Роботи митця традиційно відзначені витонченою, філігранною роботою з пластичною формою, нюансованим світлом та колористичною гармонією. На конкретних прикладах живописних робіт майстра розкрито і продемонстровано широкий, експресивний світ непересічних образів та метафор художника. Результати проведеного дослідження розширюють наукові уявлення про сучасне мистецтво, детально знайомлять читача з вагомим живописним доробком В. Радька, який гідно презентує українське образотворче мистецтво як всередині країни, так і на світовому рівні, переконливо доводячи його беззаперечну актуальність для сучасного дискурсу

ЗАСОБИ ТА ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ ВІЗУАЛЬНОЇ АЙДЕНТИКИ СУЧАСНИХ КУЛЬТУРНИХ ПРОЄКТІВ

2026-06-11T13:39:31+03:00

У дослідженні здійснено комплексний аналіз засобів і принципів формування візуальної айдентики сучасних культурних проєктів в умовах цифрової трансформації та посилення конкуренції у сфері креативних індустрій. Актуальність дослідження зумовлена зростанням ролі візуальних комунікацій у процесах репрезентації культурних ініціатив, необхідністю створення цілісного та впізнаваного образу проєкту, здатного ефективно функціонувати в багатоканальному медіасередовищі. Метою дослідження є систематизація основних засобів візуальної айдентики та визначення принципів їх узгодженого застосування у контексті культурних проєктів. В роботі використано порівняльний аналіз сучасних дизайнерських практик, а також елементи структурно-композиційного та функціонального підходів до дослідження візуальних систем. Айдентика розглядається як цілісна система візуальних елементів, що забезпечує комунікацію між проєктом і цільовою аудиторією, формує впізнаваність, емоційний відгук та ціннісне позиціонування. Проаналізовано ключові складові айдентики такі як логотип, кольорова палітра, типографіка та визначено принципи їх інтеграції і адаптації в різних медіаформатах, зокрема у цифровому середовищі. В результаті проведеного дослідження обґрунтовано, що ефективна візуальна айдентика виступає інструментом підвищення комунікативної ефективності культурних проєктів, сприяє їх популяризації, розширенню аудиторії та формуванню стійкого іміджу в культурному просторі. Визначено, що системність, адаптивність і концептуальна цілісність є ключовими чинниками успішної реалізації айдентики в сучасних умовах

ЄВРЕЙСЬКЕ КЛАДОВИЩЕ У САТАНОВІ В КОНТЕКСТІ ВІЗУАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ: ВПЛИВИ МИСТЕЦТВА БЛИЗЬКОГО СХОДУ В ДЕКОРАТИВОМУ ОЗДОБЛЕННІ МАЦЕВ

2026-06-11T13:50:03+03:00

Стаття присвячена дослідженню мацев Сатанівського єврейського некрополя у контексті візуальної культури з акцентом на впливи мистецтва Близького Сходу на їх декоративне оздоблення. Об’єктом дослідження є меморіальна пластика Сатанова як цілісна художньо-символічна система, що поєднує текстову та образну складові. Метою статті є виявлення та інтерпретація близькосхідних орнаментальних і зооморфних мотивів, простеження шляхів їх трансмісії та аналіз процесів адаптації у єврейській меморіальній традиції на прикладі кладовища у Сатанові. Методологічну основу становлять мистецтвознавчі та візуально-культурні підходи, зокрема формально- стилістичний, іконографічний та іконологічний аналіз, а також візуально-семіотичний метод, що дозволяє розглядати мацеву як знакову систему. У роботі застосовано також історико-порівняльний підхід для співставлення локальних пам’яток із ширшим євразійським контекстом. У результаті дослідження встановлено, що декоративне оздоблення мацев Сатанова формувалося під впливом трансрегіональних художніх процесів, у яких важливу роль відігравали мотиви, поширені в мистецтві Ірану та ісламського світу. Зокрема, циклічні композиції з тваринами, такі як мотив трьох зайців, демонструють зв’язок із близькосхідними орнаментальними традиціями, проте у локальному контексті набувають нових, переважно есхатологічних значень, пов’язаних із уявленнями про вічне життя та духовний перехід. Водночас підкреслено, що ці мотиви не мають прямої прив’язки до соціального статусу чи гендерної ідентичності похованого, а функціонують на рівні універсальних символів. Наукова новизна дослідження полягає у розгляді мацев Сатанова як явища візуальної культури, у якому близькосхідні впливи проявляються не лише в іконографії, але й у принципах композиції та художнього мислення. Практичне значення роботи полягає у можливості використання її результатів для подальших досліджень єврейської некропольної спадщини, а також у сфері охорони культурної спадщини та музейної інтерпретації.

ДИЗАЙН БРЕНДУ МУЗИЧНОГО ЛЕЙБЛУ ЯК ІНСТРУМЕНТ ВІЗУАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ У ЦИФРОВОМУ МУЗИЧНОМУ СЕРЕДОВИЩІ (НА ПРИКЛАДІ РОЗРОБКИ БРЕНДУ DM.MEDIA)

2026-06-11T14:04:45+03:00

У статті здійснено комплексне дослідження особливостей дизайну бренду музичного лейблу як провідного інструменту візуальної комунікації в умовах сучасного цифрового музичного середовища. Актуальність наукового пошуку зумовлена фундаментальними трансформаціями глобальної музичної індустрії, що відбуваються під впливом стрімкого розвитку стрімінгових платформ (Spotify, Apple Music), соціальних мереж та нових цифрових каналів взаємодії з аудиторією. Зазначені процеси детермінують перехід від традиційних форм просування музичного продукту до створення багатогранного візуально- комунікаційного образу бренду, який здатен забезпечити впізнаваність та конкурентоспроможність у перенасиченому медіапросторі. У межах роботи ґрунтовно проаналізовано ключові тенденції формування візуальної айдентики музичних інституцій. Особливу увагу приділено впливу новітніх цифрових технологій на методологію дизайн-проєктування, зокрема використанню алгоритмічного та генеративного дизайну (AI-assisted Design), впровадженню концепції «mobile-first» та динамічних айдентичних систем. Досліджено морфологію логотипу, еволюцію типографічних рішень та специфіку побудови колірних систем як фундаментальних компонентів фірмового стилю, що забезпечують візуальну цілісність бренду на різних платформах. Авторами розглянуто функції дизайну бренду не лише як естетичної оболонки, а як потужного засобу формування стійкого емоційного зв’язку між музичним лейблом та його цільовою аудиторією. Визначено роль дизайну як інструменту стратегічної комунікації в цифровій медіаекосистемі, що дозволяє лейблам ефективно інтегруватися в екосистему «Creator Economy». Окремим вектором дослідження є вивчення гуманістичного потенціалу брендингу та переосмислення ролі музичних лейблів як важливих культурних медіаторів, що транслюють певні цінності та смисли у сучасному комунікаційному просторі. Практична значущість роботи підтверджується на прикладі розробки бренду музичного лейблу DM.MEDIA. У статті детально представлено авторську модель створення цілісної дизайн-концепції, яка гармонійно поєднує візуальну айдентику, унікальний бренд-стиль та адаптивну комунікаційну стратегію. Описано процес впровадження градієнтних систем, неонових UI-елементів та уніфікованих шаблонів для соціальних мереж як засобів реалізації стратегії «градієнтного занурення». Результати дослідження сприяють розширенню наукових уявлень про феномен культурного брендингу в музичній сфері та визначають перспективні траєкторії розвитку комунікаційного У статті здійснено комплексне дослідження особливостей дизайну бренду музичного лейблу як провідного інструменту візуальної комунікації в умовах сучасного цифрового музичного середовища. Актуальність наукового пошуку зумовлена фундаментальними трансформаціями глобальної музичної індустрії, що відбуваються під впливом стрімкого розвитку стрімінгових платформ (Spotify, Apple Music), соціальних мереж та нових цифрових каналів взаємодії з аудиторією. Зазначені процеси детермінують перехід від традиційних форм просування музичного продукту до створення багатогранного візуально- комунікаційного образу бренду, який здатен забезпечити впізнаваність та конкурентоспроможність у перенасиченому медіапросторі. У межах роботи ґрунтовно проаналізовано ключові тенденції формування візуальної айдентики музичних інституцій. Особливу увагу приділено впливу новітніх цифрових технологій на методологію дизайн-проєктування, зокрема використанню алгоритмічного та генеративного дизайну (AI-assisted Design), впровадженню концепції «mobile-first» та динамічних айдентичних систем. Досліджено морфологію логотипу, еволюцію типографічних рішень та специфіку побудови колірних систем як фундаментальних компонентів фірмового стилю, що забезпечують візуальну цілісність бренду на різних платформах. Авторами розглянуто функції дизайну бренду не лише як естетичної оболонки, а як потужного засобу формування стійкого емоційного зв’язку між музичним лейблом та його цільовою аудиторією. Визначено роль дизайну як інструменту стратегічної комунікації в цифровій медіаекосистемі, що дозволяє лейблам ефективно інтегруватися в екосистему «Creator Economy». Окремим вектором дослідження є вивчення гуманістичного потенціалу брендингу та переосмислення ролі музичних лейблів як важливих культурних медіаторів, що транслюють певні цінності та смисли у сучасному комунікаційному просторі. Практична значущість роботи підтверджується на прикладі розробки бренду музичного лейблу DM.MEDIA. У статті детально представлено авторську модель створення цілісної дизайн-концепції, яка гармонійно поєднує візуальну айдентику, унікальний бренд-стиль та адаптивну комунікаційну стратегію. Описано процес впровадження градієнтних систем, неонових UI-елементів та уніфікованих шаблонів для соціальних мереж як засобів реалізації стратегії «градієнтного занурення». Результати дослідження сприяють розширенню наукових уявлень про феномен культурного брендингу в музичній сфері та визначають перспективні траєкторії розвитку комунікаційного дизайну в умовах глобальної цифровізації культури в умовах глобальної цифровізації культури

ТРАНСФОРМАЦІЯ ОБРАЗОТВОРЧОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ДИЗАЙНЕРІВ У ПЕРСОНАЛІЗОВАНОМУ ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ

2026-06-11T14:19:07+03:00

Метою статті є теоретичне обґрунтування трансформації освітньої парадигми в галузі дизайну, що базується на синергії академічних традицій та експериментальних творчих практик у процесі підготовки фахівців, здатних до ефективної інтеграції у сучасний динамічний ринок дизайнерських послуг. Дослідження включає огляд наукових джерел вітчизняних і зарубіжних авторів, присвячених еволюції галузі дизайну, ролі дизайнера в організації соціокультурного простору і професійній підготовці молоді. Зростання ролі ментального фактору у сучасній дизайн-освіті стимулює модернізацію навчальних програм, зокрема інтеграцію інноваційних моделей у процес викладання образотворчих дисциплін. У статті обґрунтовано необхідність впровадження методики персоналізованого навчання, орієнтованої на розвиток креативної стратегії майбутнього спеціаліста. Досліджено результати авторського педагогічного експерименту із застосуванням нових підходів до викладання дисципліни «Рисунок і живопис». Впровадження експериментальних практик у фахову підготовку дизайнерів активізує креативний пошук і дає змогу адаптувати класичні методи візуалізації до запитів сучасної динамічної індустрії дизайну. Оцінка ефективності модернізованої методики здійснювалася через багатофакторний аналіз. Для встановлення валідного зворотного зв'язку застосовувалися методи контролю знань, що визначали готовність суб’єкта навчання до професійно орієнтованої самореалізації. Отримані висновки дозволили окреслити педагогічні умови формування фахових компетентностей студентів на етапі практичного освоєння образотворчої грамоти. Засвідчено необхідність удосконалення та оптимізації навчальних програм образотворчих дисциплін, ключовим аспектом яких має бути структурований комплексний підхід до синтезу академічних завдань із проєктними технологіями. Результати дослідження можуть бути використані викладачами- практиками для організації індивідуального творчого підходу у підготовці студентів

АНІМАЛІСТИЧНИЙ ЖАНР У СКУЛЬПТУРІ: ВІД НАТУРНИХ СПОСТЕРЕЖЕНЬ ДО ХУДОЖНЬОГО ОБРАЗУ

2026-06-11T14:25:05+03:00

У статті розглядається анімалістичний жанр у контексті історії образотворчого мистецтва та специфіки його створення в скульптурі. Простежено витоки зображення тварин від первісного мистецтва до сучасних форм. Висвітлено етапи створення анімалістичної композиції, акцентується на важливості натурних спостережень, анатомічних знань та образно-стилістичних підходів. Особливу увагу приділено художньому задуму, графічній підготовці та вибору матеріалів. Аналізуються функціональні відмінності між реалістичними, декоративними й монументальними скульптурами. У дослідженні були використані наступні методи: історико-контекстуальний метод – для вивчення розвитку анімалістичного жанру в історії образотворчого мистецтва, зокрема в скульптурі; порівняльно-аналітичний метод – для виявлення специфіки реалізації зооморфних образів у різних стилістичних і функціональних формах скульптури (реалістичній, декоративній, монументальній); метод натурного спостереження – для практичного дослідження анатомічних та пластичних особливостей тварин як об’єктів художнього зображення; візуально-пластичний аналіз – для оцінки графічних та скульптурних етапів створення композиції; метод художнього моделювання – для вивчення творчого процесу формування скульптурного образу через ескізування, стилізацію та узагальнення форми. Наукова новизна. У статті комплексно проаналізовано анімалістичний жанр у скульптурі з акцентом на поєднанні натурних спостережень, анатомічного аналізу та образно-стилістичних пошуків мистця. Вперше запропоновано системну модель етапів створення анімалістичної скульптурної композиції, яка охоплює практичне вивчення натури, графічну підготовку, формування художнього задуму, а також вибір матеріалу з урахуванням специфіки образу. Розкрито функціональні та виражальні відмінності між станковою, декоративною та монументальною скульптурою в межах анімалістичного жанру. Наукова новизна полягає також у визначенні анімалістики як унікального синтезу наукового пізнання живої природи та художнього осмислення, що має вагоме значення для сучасної мистецької освіти і практики. Висновки. Анімалістичне скульптурне мистецтво є результатом не лише технічної майстерності, але й глибокого розуміння природи, поведінки та пластики тварин. Створення скульптурної анімалістичної композиції передбачає низку послідовних етапів: натурні спостереження, анатомічне вивчення, виконання графічних начерків і ескізів, реалізація образу в матеріалі. Специфіка моделі – тварини, що не можуть позувати – робить натурну практику особливо цінною. Успішна композиція поєднує реалістичність і образність, може бути декоративною чи монументальною, в залежності від задуму автора. Суттєве значення має вибір матеріалу, художня уява та глибоке емоційне сприйняття об’єкта. Анімалістика є унікальним жанром в сучасному образотворчому мистецтві, що поєднує наукове знання з художнім мисленням, зберігаючи значний потенціал розвитку.

ГЕНЕРАТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ ЯК ІНСТРУМЕНТ ФОРМУВАННЯ ВІЗУАЛЬНОЇ МОВИ СУЧАСНОГО ГРАФІЧНОГО ДИЗАЙНУ

2026-06-11T15:32:02+03:00

У статті досліджується, як генеративні технології, ймовірно, розвиватимуть візуальну мову сучасного графічного дизайну. Це дослідження намагається встановити, як генеративні системи (від процедурних та параметричних до генеративного штучного інтелекту) впливатимуть на різні аспекти процесу дизайну, включаючи: створення форм, розташування компонентів, використання кольору, типографіку, текстури, авторство, етику та робочий процес. Методологія, що використовується в цій статті, включає аналіз первинних технічних джерел, що документують ці нові технології, порівняльний аналіз офіційної документації/політик платформ, що підтримують ці технології, та мистецтвознавчі/ композиційні/стилістичні інтерпретації як українських, так і зарубіжних досліджень щодо візуальної мови, цифрового дизайну та посилання на штучний інтелект та генерацію зображень. У статті також наведено аргументи проти розгляду генеративних технологій як незалежного креативного агента. Натомість генеративні технології розглядаються як «простір проекту», де дизайнер встановлює межі для варіативності, створює критерії для вибору результату, редагує результат, удосконалює його через редакційні процеси та легітимізує результат. Результати цього дослідження показують, що генеративні технології мають найбільший вплив на морфологічні характеристики створених зображень, серійність композиційних елементів у цих зображеннях, щільність текстур у цих зображеннях та швидкість, з якою дизайнери можуть досліджувати концепції. Однак інші сфери, пов'язані з графічним дизайном, або менше зазнають впливу генеративних технологій, або розглядаються лише частково, включаючи точність типографіки, структурне макетування, питання авторського права та відсутність прозорості щодо прийняття генеративних рішень. Одним з ключових аспектів цієї статті є її зосередження на порівняльному аналізі кількох генеративних технологій, включаючи Midjourney та сімейство DALL-E, а також поточний стек зображень OpenAI (Stable Diffusion/SDXL), ControlNet, InstructPix2Pix. Крім того, у статті розглядається кілька академічних інструментів генеративного дизайну, включаючи LayoutDM, MetaDesigner та деякі новіші людино-орієнтовані фреймворки для дизайну типографіки на основі штучного інтелекту. Центральним аспектом наукового внеску цієї статті є встановлення зв'язків між конкретними технічними можливостями, пов'язаними з генеративними системами, та конкретними розмірними аспектами візуальної мови графічного дизайну. Крім того, стаття надає практичні методологічні рекомендації для дизайнерів, які працюють з генеративними технологіями.

РЕСТАВРАЦІЯ ІКОНИ НА ПОЛОТНІ «СВЯТА ТРІЙЦЯ»: ІКОНОГРАФІЯ, ЖИВОПИС

2026-06-11T15:39:02+03:00

У статті висвітлено процес реставрації ікони на полотні «Свята Трійця» кінця ХІХ – початку ХХ століття, що тривалий час перебувала у незадовільному технічному стані. Актуальність теми зумовлена необхідністю збереження пам'яток сакрального мистецтва України, значна частина яких сьогодні потребує термінових консерваційних та реставраційних заходів. Особливої уваги потребують твори на полотняній основі, оскільки вони є більш уразливими до механічних пошкоджень, впливу вологості, перепадів температури та деформацій. Метою дослідження стало проведення комплексного аналізу технічного стану ікони, визначення оптимальних методів її консервації та реставрації, а також введення до наукового обороту практичного досвіду роботи з великоформатним сакральним живописом на полотні. Важливим завданням було не лише відновлення експозиційного вигляду твору, а й максимальне збереження автентичних матеріалів та художніх особливостей. Методологія дослідження ґрунтується на візуальному обстеженні, фотофіксації, порівняльному аналізі іконографічних особливостей твору та експериментальному підборі реставраційних матеріалів і методів очищення. У ході роботи встановлено технічні характеристики пам’ятки, виявлено численні деформації основи, забруднення та втрати фарбового шару. Проведено комплекс реставраційних заходів: очищення звороту полотна від тиньку та сторонніх нашарувань, натягування на новий підрамник, укріплення фарбового шару, підведення ґрунту в місцях втрат авторського і тонування пошкоджених ділянок. Практична робота довела ефективність індивідуального підходу до реставрації складних сакральних пам'яток на полотні та необхідність попереднього проведення технологічних проб перед застосуванням будь-яких реставраційних матеріалів. Наукова новизна полягає в систематизації практичного досвіду реставрації великоформатного сакрального живопису на полотні та апробації індивідуального підходу до очищення складних забруднень. Результати дослідження можуть бути використані у подальшій реставраційній практиці та мистецтвознавчих закладах.

ДИЗАЙН ІРРЕАЛЬНОГО: ХУДОЖНЯ МОРФОЛОГІЯ ТА МЕТОДИ ТРАНСФОРМАЦІЇ ОБРАЗУ В МАССЮРРЕАЛІСТИЧНІЙ ГРАФІЦІ

2026-06-11T16:11:26+03:00

У статті представлено результати комплексного мистецтвознавчого дослідження феномену массюрреалізму в контексті сучасної візуальної культури та графічного дизайну. Актуальність роботи зумовлена необхідністю докорінного переосмислення традиційних методів візуальної комунікації, які в умовах надмірного інформаційного шуму втрачають свою ефективність. У дослідженні обґрунтовано, що массюрреалізм сьогодні постає не лише як стилістичний напрям, що наслідує класичний сюрреалізм, а як цілісна когнітивно-художня технологія, що трансформує рекламний постер із простого засобу інформування на автономне художнє середовище. У роботі детально проаналізовано художню морфологію ірреального образу. Доведено, що массюрреалістичний метод базується на радикальній трансформації об’єктивної форми через механізми аглютинації, дисторсії та анахронізму. Поєднання фотореалістичної переконливості з онтологічним абсурдом створює специфічний ефект «візуального виклику», який долає інерцію сприйняття реципієнта. Використання цих методів дозволяє дизайнерам створювати образи з надвисоким рівнем когнітивного утримання, де інтелектуальна напруга стає запорукою запам’ятовуваності бренду. Особлива увага приділена архітектоніці ірреального простору, яка тримається на принципі «структурованої лакунарності». Встановлено, що навмисне створення смислових інтервалів та використання мультистабільних образів докорінно змінює роль глядача: він перестає бути пасивним об’єктом впливу і стає активним суб’єктом-співавтором, який інтелектуально завершує художню цілісність твору. Цей процес забезпечує ефект когнітивного інсайту, що закріплює глибокий емоційний резонанс та лояльність до візуального повідомлення. На рівні семантики та символізму в статті розкрито стратегії міфологізації об’єктів. Шляхом концептуального злиття комерційного продукту з архетиповими образами відбувається символічна конверсія споживчого об’єкта на актуальну візуальну міфологему, що володіє позачасовою цінністю. Естетика дисонансу та стан трансгресії, притаманні массюрреалізму, дозволяють бренду стати невід’ємною частиною сучасної візуальної культури, а не просто елементом ринкових відносин. Окрема частина статті присвячена впливу дигітальної естетики (CGI, AI, AR) на розвиток массюрреалістичного методу. Виявлено, що цифрові технології є медіумом, який дозволяє матеріалізувати найскладніші метафори з безпрецедентною достовірністю. Це відкриває шлях до створення персоналізованої, динамічної ірреальності, яка відповідає запитам сучасної цифрової епохи. Зазначено, що массюрреалістична графіка є найбільш адаптивною стратегією комунікації, де інтелектуальний виклик стає головним інструментом зв’язку між брендом та споживачем

МИСТЕЦЬКИЙ ФЕНОМЕН ІВАНА ВАСИЛЬОВИЧА ФІЗЕРА: СМИСЛОВІ ДОМІНАНТИ І ХУДОЖНЯ ІДЕНТИЧНІСТЬ

2026-06-11T16:27:05+03:00

Досліджено багатогранний творчий доробок Івана Васильовича Фізера – народного художника України, скульптора, живописця, педагога, професора кафедри образотворчого та декоративно- прикладного мистецтва Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького – в контексті трансформаційних процесів візуальної культури Черкащини. Проаналізовано генезис художньої мови митця, що еволюціонувала від традиційного сницарства до інтелектуальної модерної пластики, де органічно поєднуються архаїчні національні традиції та принципи європейського модернізму. Особливу увагу приділено концептуальному новаторству І. Фізера, зокрема дифузії мистецьких доктрин, яка втілилася у самобутньому авторському напрямі, означеному як «фізерський стиль». Розкрито роль архетипів як ключових смислових домінант творчості митця, що забезпечують сакралізацію виставкового та міського простору й формують глибокий зв’язок із колективною національною пам’яттю. Визначено, що художня пластика І. Фізера постає як своєрідна «реставрація» духовної сутності української культури через матеріал, передусім дерево, яке набуває філософського й символічного звучання. Виокремлено педагогічні принципи митця, що ґрунтуються на синтезі технологічної майстерності, матеріалознавчої обізнаності та світоглядної свободи, а також на формуванні цілісного художнього мислення. Зроблено висновок, що феномен І. Фізера полягає у створенні унікальної художньої ідентичності, яка поєднує глибинні архетипи національної культури з актуальними формами сучасного мистецтва. Його творчість розглядається як вагомий внесок у розвиток української мистецької школи та культурного простору Черкащини. Перспективи подальших досліджень пов’язані з поглибленим аналізом взаємодії традиційних і модерністських компонентів у формуванні індивідуальних художніх систем сучасних українських митців.

ВІЗУАЛІЗАЦІЯ ЕМОЦІЙНОГО СТАНУ В СУЧАСНОМУ ОБРАЗОТВОРЧОМУ МИСТЕЦТВІ: ХУДОЖНІ ПРИЙОМИ ТА ЗАСОБИ

2026-06-11T16:41:23+03:00

У статті розглядається візуалізація емоційного стану в сучасному образотворчому мистецтві через використання різноманітних художніх прийомів та засобів, завдяки яким художникам вдається передати широкий спектр своїх настроїв та переживань. Метою дослідження є розгляд основних художніх технік та засобів, які активно застосовуються митцями для втілення емоційної глибини на полотні. Такими прийомами є особливості кольорової гами та поєднання відтінків, характер нанесення фарби у вигляді мазків та крапель різної форми, різні підходи до композиційних рішень, а також особливі техніки експресіоністичного стилю. Методологія включає аналіз художних прийомів представників різних мистецьких течій та країн, а також порівняльний аналіз різних підходів до використання кольору, мазків та композиції в контексті вираження емоцій. Окрім того, у статті досліджено роль експресіонізму як художнього напрямку, що акцентує увагу на внутрішніх емоціях, психологізмі, де суб’єктивне переживання домінує над об’єктивним відтворенням, а митець не копіює навколишню дійсність, а пропускає її крізь призму власного «Я». Наукова новизна роботи полягає в комплексному дослідженні способів використання різноманітних художніх прийомів візуалізації емоційного стану, зосередженні не на одній техніці, а на розгляді декількох відомих засобів, їх контексті застосування та новаторських підходах відомих художників. Висновки статті підтверджують, що в сучасному образотворчому мистецтві активно використовується візуалізація емоцій як інструмент вираження психологічного стану художника та підсвідомого впливу на враження та почуття глядача. Встановлено, що із застосуванням кольорової палітри, текстури мазків, форм та напрямків ліній, а також композиції митці можуть впливати на сприйняття твору мистецтва та створювати глибокі емоційні враження. Художній простір трансформується у майданчик для емоційної рефлексії, де кожен глядач знаходить власні сенси, підкреслюючи суб’єктивну природу мистецтва. Одночасно, візуалізація емоцій виступає інструментом комунікації, що долає культурні бар’єри

ВІРТУАЛЬНИЙ ЛАНДШАФТ: РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ У СУЧАСНОМУ ЦИФРОВОМУ МИСТЕЦТВІ

2026-06-12T08:03:28+03:00

У статті представлено комплексний аналіз феномену віртуального просторового картографування як засобу репрезентації українського національного простору в сучасному цифровому мистецтві. Ретельно досліджено механізми, за допомогою яких цифрові інструменти кидають виклик традиційним уявленням про національну територію та відкривають можливості для створення інтерактивних, мультимедійних візуалізацій українського культурного та географічного середовища. Виявлено, що віртуальні топоси несуть не лише естетичну функцію, а й значну соціокультурну роль, тому вони розглядаються як агенти інноваційних форм ідентичності, збереження пам’яті та модифікації взаємодії між суб’єктом та навколишнім середовищем. Використовуючи високотехнологічні технології, такі як віртуальна (VR) та доповнена (AR) реальність, 3D-моделювання та генеративне мистецтво, художники отримують інструментарій для поглибленого дослідження української землі через поєднання природних, історичних та міських елементів. Методологія статті базується на аналізі сучасних цифрових проектів, огляді наукових джерел та результатах експериментальних практик у цифровому мистецтві, які водночас розкривають значний потенціал віртуальних просторових зображень як потужного інструменту для формування національної самоідентичності. Стаття має чіткий міждисциплінарний характер, поєднуючи мистецтвознавчі, культурологічні та технологічні підходи до розуміння репрезентацій цифрового простору. В останній частині зосереджено увагу на стратегічній важливості інтеграції цифрових практик у сучасний український культурний контекст та окреслено перспективи подальших наукових досліджень у галузі віртуального середовища та його естетичного потенціалу

СУЧАСНІ АРХІТЕКТУРНО-БУДІВЕЛЬНІ СТРАТЕГІЇ РЕВІТАЛІЗАЦІЇ МУЗЕЮ «БОЙКІВЩИНА» У САМБОРІ В УМОВАХ ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ОСЕРЕДКУ

2026-06-12T08:14:58+03:00

У публікації досліджуються сучасні підходи до ревіталізації середовища музею Бойківщини в Самборі як цілісної просторово-культурної системи, в якій архітектурно-будівельні підходи, цифрові технології та трансформація формують модель багаторівневої взаємодії з культурною батьківщиною. Досліджено метаморфозу музею від узвичаєного простору збереження до досвіду відкритого середовища, в якому експозиція та відвідувач вступають у гармонійний діалог. Визначальними викликами, що стоять перед музеями в цифрову епоху, є необхідність модернізації та підвищення функціональної гнучкості території. Обґрунтовано закономірність ревіталізації як складного процесу, що охоплює не лише експозиційний контент, а й архітектурно-будівельне рішення, планувальну структуру та сценарії динаміки відвідувачів. У рамках проектно-наукової роботи кафедри архітектури Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. З. Ґжицького, що реалізується за грантовою угодою № 101084975 – Ревіталізація, між університетом та Європейським Союзом, підготовлено комплексні пропозиції щодо трансформації основного образу будівлі та формування інклюзивного просторового центру. Запропоновані рішення ґрунтуються на синтезі узвичаєної естетики Бойківщини та сучасних архітектурно- дизайнерських засобів будівництва, що дозволяє зберегти автентичність та водночас оновити простір. Особлива увага приділяється архітектурному дизайнерському середовищу як інструменту формування ефективних навичок та отримання візуального та сенсорного розуміння. У майбутньому передбачається здатність цифрових технологій – мультимедійних інсталяцій, інтерактивних інтерфейсів, систем навігації доповненої реальності – поглиблювати межі предметної області, для відчуття як живого процесу досвіду. Показано, що поєднання архітектурно-будівельної ревіталізації та цифрових медіа, які формують сучасний образ музейного центру – багатошаровий та інклюзивний, де пам’ять зберігається та набуває практики, а простір стає живим посередником між минулим та сьогоденням

ОПАНУВАННЯ ОСНОВ АЙДЕНТИКИ ТА ФІРМОВОГО СТИЛЮ У СИСТЕМІ ДИЗАЙНУ ВІЗУАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ ЯК ЧИННИК УСПІШНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ З ГРАФІЧНОГО ДИЗАЙНУ

2026-06-12T08:33:52+03:00

Мета статті – розглянути важливість та необхідність опанування основ айдентики та фірмового стилю в системі дизайну візуальних комунікацій як чинника успішності майбутнього фахівця з графічного дизайну. В ході дослідження було здійснено аналіз термінології за даною темою, узагальнено спільні та відмінні риси понять айдентика та фірмовий стиль, розглянуто синонімічні особливості в залежності від україномовного та англомовного культурного контексту, визначено роль та способи освоєння дизайну візуальних комунікацій майбутнім фахівцем з графічного дизайну, відокремлено необхідні графічні редактори та програми, рекомендовані для опанування, а також здійснено узагальнення та охарактеризування основних констант фірмового стилю. В результаті було встановлено, що ці два поняття мають спільну рису, яка полягає в забезпеченні візуальної ідентифікації. Відмінними рисами є різний склад компонентів, завдання та синоніми (терміни, які використовуються в англомовному культурному середовищі, а саме «корпоративну ідентичність» та «брендову ідентичність» можна вважати синонімом українського «айдентика», а «корпоративний дизайн» та «візуальну ідентичність» – «фірмовий стиль»). Виявлено, що роль опанування дизайном візуальних комунікацій полягає не лише в оволодінні навичками створення красивих образів, але й в розумінні психології сприйняття, принципів дизайну та маркетингових стратегій. Способами його освоєння є вивчення теоретичних та практичних методів візуальної комунікації. Майбутньому графічному дизайнеру рекомендується навчитися використовувати під час власної дизайн- діяльності растрові, векторні та тривимірні графічні редактори. А також програми для анімування, створення відеоматеріалів й вебдизайну. Константами фірмового стилю є: марка (знак фірми, марка послуги, торгівельного знаку), кольори, гасла, особливий графічний символ, фірмове видання (фірмова верстка й шрифти), фірмовий дизайн одягу працівників, паковання товару, приміщення фірми, ділові документи тощо. Також розрізняють документи, які регулюють використання візуальних елементів фірмового стилю бренду – брендбук, гайдлайн та логобук

ФОРМУВАННЯ ВІЗУАЛЬНОГО ОБРАЗУ ІСТОРИЧНИХ ПОСТАТЕЙ ЗАСОБАМИ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ: АНАЛІЗ ПОРТРЕТІВ ВЕЛИКОГО КНЯЗЯ ЛИТОВСЬКОГО ВІТОВТА

2026-06-12T08:40:16+03:00

Стрімкий розвиток генеративних технологій штучного інтелекту суттєво розширив можливості створення візуального контенту, зокрема зображень історичних постатей. Такі технології дедалі частіше використовуються у науково-популярному, освітньому та культурному середовищі для візуалізації історичного минулого. Особливої актуальності це питання набуває у випадках, коли достовірні портретні зображення історичних діячів відсутні або є обмеженими. Однією з таких постатей є великий князь литовський Вітовт, зовнішність якого не має підтвердженої портретної реконструкції. Метою дослідження є аналіз особливостей формування візуального образу історичних постатей у генеративних системах штучного інтелекту, оцінка відповідності таких зображень історичним джерелам та визначення можливостей і обмежень використання штучного інтелекту для цифрової реконструкції історичних персонажів. Методологічну основу дослідження становить поєднання методів генерації зображень за допомогою різних платформ штучного інтелекту, порівняльного аналізу отриманих портретів, а також візуального та стилістичного аналізу сформованих образів. Для проведення дослідження було використано кілька генеративних систем штучного інтелекту, зокрема ChatGPT, AI Image Creator Fotor, Leonardo AI, ImagineArt та ImgIt. Результати дослідження демонструють, що незалежно від використаної системи штучного інтелекту формується подібна структура візуального образу історичної постаті, яка включає типові антропоморфні риси та символічні атрибути влади. У більшості випадків згенеровані портрети відтворюють образ зрілого правителя з бородою, довгим волоссям та елементами військового або князівського вбрання. Подібна повторюваність характеристик свідчить про формування узагальненого візуального архетипу середньовічного правителя, що базується на поширених культурних уявленнях та художніх традиціях, а не на достовірних історичних джерелах. Отримані результати підтверджують, що генеративні системи штучного інтелекту здатні створювати різноманітні стилістичні варіанти зображень історичних постатей, однак такі зображення мають умовний характер і відображають алгоритмічну інтерпретацію узагальнених візуальних моделей

МОДЕЛІ СИМВОЛІЧНОЇ ЕВОЛЮЦІЇ КИТАЙСЬКИХ СПРИЯТЛИВИХ ЗНАКІВ «ФУ» ТА «СІ» У СУЧАСНОМУ ДИЗАЙНІ КНИГ

2026-06-12T08:54:47+03:00

Китайські сприятливі символи – це не просто декоративні мотиви; радше вони служать фольклорними емблемами, що втілюють прагнення, емоційні почуття та культурну ідентичність. У сфері сучасного книжкового дизайну ці символи стали життєво важливими візуальними ресурсами для формування культурних тем та створення емоційної атмосфери; однак їхні фольклорні функції, символічна логіка та еволюційні розбіжності ще не повністю з'ясовані. На цьому тлі це дослідження має на меті виявити та теоретично обґрунтувати дві різні еволюційні моделі в спектрі китайських сприятливих символів – «Фу» та «Сі». Крім того, воно прагне сформулювати значення цих моделей для сучасної практики книжкового дизайну. Розташоване в теоретичних рамках фольклористики, це дослідження використовує порівняльний аналіз для вивчення функціональних розбіжностей між цими двома типами символів; структурний аналіз для аналізу їхніх візуальних характеристик; семіотичний аналіз для розкриття механізмів, за допомогою яких вони передають значення; та візуальний аналіз на основі конкретних випадків для інтерпретації специфічної операційної динаміки цих символічних моделей у контексті сучасного книжкового дизайну. Результати дослідження показують, що «Фу» демонструє характеристики «символічного розширення», де його семантичний обсяг розширюється через омофонію, візуальну заміну та стилістичне структурування у нетекстові візуальні середовища. І навпаки, «Сі» демонструє характеристики «символічної згуртованості», де його символічна ефективність спирається насамперед на повторення, симетрію та посилення його текстової структури, що кульмінацією є, зокрема, в контексті весільних звичаїв та ритуалів, формування стабільних, ритуалістичних символів. Ці дві еволюційні моделі безпосередньо впливають на стратегії візуального перекладу, що використовуються в дизайні книг, де перша легше піддається абстрактним, символічним та нетекстовим формам вираження, тоді як друга вимагає збереження основної каліграфічної структури та симетричного порядку. Інноваційний внесок цієї статті полягає в пропозиції «екстенсіональної» та «конденсованої» моделей еволюції сприятливих символів, тим самим виявляючи прямий зв'язок між цією еволюційною динамікою та стратегічними підходами, прийнятими в сучасному дизайні книг.

ЛОКАЦІЇ ВІЛЬНОГО СПІЛКУВАННЯ МИТЦІВ 1990–2000-Х РОКІВ: КАВ’ЯРНІ, ПРИВАТНІ ПОМЕШКАННЯ, ВУЛИЧНІ ВИСТАВКИ

2026-06-12T09:04:56+03:00

Виставкова політика і діяльність головних державних інституцій – Національної спілки художників України та Дирекції художніх виставок Міністерства культури України станом на кінець 1980-х років уже явно не влаштовувала соціальний мистецьткий запит. Виставкова політика залишалася незмінною від часів перших повоєнних виставок. Тобто обов’язкова художня рада роздивлялася пропозиції і виносила свій вирок. До офіційних виставок потрапляли лише роботи членів Спілки художників або молодіжного об’єднання. Виключення складали роботи декоративн- прикладного напряму. Їх автори могли не мати спеціальної освіти і не бути членом НСХУ, але за умов співпраці з Художнім фондом, або підприємствами системи Укрхудожпрому Міністерства будівельних матеріалів УРСР. Художні ради були яскравим прикладом тоталітарної системи та елементом офіційного тиску на митців. Художня виставка залишалася джерелом доходу митця, адже закінчувалася експозиція роботою закупівельної комісії. Для переважної більшості митців це була єдина форма заробітку. Тиск художньої ради на митця у першу чергу відбувався у сенсі обраної митцем теми. Твори з не соціально активними темами (за виключенням пейзажу), практично не мали шансу потрапити на виставку. У такий спосіб велика кількість митців, роботи яких не потрапляли на офіційну художню виставку, не мали змоги оприлюднювати своє мистецтво. Офіційних приватних галерей на ту пору в Україні не існувало. Незадоволення у мистецьких колах виставковою діяльністю країни наростало повільно, але вибухнуло одночасно. Причиною, що спровокувала нову хвилю незадоволення стала трагедія на Чорнобильській атомній станції, яка зрештою і привела до падіння радянської влади. Рухи спротиву офіційній мистецькій доктрині держави почалися ще з кінця 1970-х років. На кінець 1980-х вони вже чітко окреслилися як бажання багатьох митців не залежати від примх художньої ради і показувати своє мистецтво. Кордони українських мистецьких просторів розширювалися. Їх ставало більше. По усій країні почали зароджуватися неформальні творчі гурти. Цей процес охопив не лише зображальне мистецтво, але й літературні, театральні, кінематографічні кола митців. 1988 року у офіційній пресі було надруковано вкрай важливий документ – Закон «Про кооперацію», що, безумовно, допомогло організації та узаконенню нових творчих об’єднань. Важливим залишалося питання спілкування творчих людей, що відбувалося поза офіційними спілками художників, письменників, народних майстрів. Такими локаціями спілкування ставали кав’ярні, клуби, приватні помешкання, вуличні виставки. Цей феномен мистецького життя мало досліджений. Автор пропонує власну версію розвитку локацій неформального спілкування, що базується на численних інтерв’ю з учасниками процесу, які жили і працювали у зазначений період в різних містах України.

АВТОРСЬКІ ТА КУРАТОРСЬКІ ПРОЄКТИ РУСТЕМА СКИБІНА: ЗБЕРЕЖЕННЯ, РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ ТА КУЛЬТУРНА ДИПЛОМАТІЯ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО МИСТЕЦТВА

2026-06-12T09:13:04+03:00

Стаття присвячена мистецтвознавчому аналізу трьох знакових культурно-мистецьких проєктів сучасного кримськотатарського художника-кераміста, Народного художника України Рустема Скибіна: «Qalqan / Щит» (2023–2026), «Zincir / Ланцюг – ланки пам’яті» (2023) та «Yol / Шлях» (2021). Досліджено концептуальні підвалини, художньо-технологічні засади та комунікативну стратегію цих проєктів у контексті відродження та міжнародної репрезентації кримськотатарської художньої спадщини. Розкрито, що три проєкти утворюють цілісну модель культурної дії, у якій «Qalqan / Щит» спирається на відновлений у «Zincir / Ланцюг» матеріально-термінологічний фундамент традиційної кераміки та успадковує методологію соціокультурного проєктування, розроблену в межах «Yol / Шлях». Обґрунтовано, що авторська художня практика Рустема Скибіна у стилі Quru Isar поєднується з кураторською та інституційною діяльністю ГО «El Cheber / Країна майстрів», утворюючи модель «мистецько- громадського співробітництва», яка впливає на подолання наслідків культурного геноциду та тимчасової окупації Криму. Виокремлено чотири ключові механізми ефективності проєктів: мультидисциплінарність, системна співпраця з державними та міжнародними інституціями, ґрунтовне мистецтвознавче дослідження зразків у світових музейних колекціях та використання мистецького артефакту як «м’якої сили» у публічній дипломатії України. Особливу увагу приділено виставковому турне проєкту «Qalqan / Щит» у Києві, Софії, Вільнюсі, Ризі, Нью-Йорку та Лондоні, а також створенню символу-панно «Всесвіт / Dünya / Universe» для П’ятого саміту Кримської платформи при Генеральній Асамблеї ООН. Визначено, що проєкти Рустема Скибіна є актуальним інструментом утвердження культурної суб’єктності кримськотатарського народу та формування позитивного образу України у світі в умовах триваючої російсько-української війни

ВІЗУАЛЬНА АНТРОПОЛОГІЯ МІЛІТАРНОГО СИМВОЛУ: РЕСЕМАНТИЗАЦІЯ ТА ПОБУТУВАННЯ ЗНАКА N («ІДЕЯ НАЦІЇ») У СУЧАСНІЙ КУЛЬТУРІ СПРОТИВУ

2026-06-12T09:48:51+03:00

У статті досліджено процеси ресемантизації та соціокультурного побутування мілітарного символу N («Ідея Нації») в контексті української культури спротиву 2014–2026 років. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю переосмислення візуальної мови війни не лише як сукупності графічних об’єктів, а як складної антропологічної системи, що активно формує національну ідентичність та соціальні практики. Автором застосовано міждисциплінарний підхід, що поєднує методи соціальної семіотики (Г. Кресс, Т. ван Левен) та візуальної антропології (К. Гірц, С. Пінк). Центральним елементом теоретичної рамки обрано концепцію «густого опису» Кліффорда Гірца, що дозволило проаналізувати символ як «соціальний факт», інтегрований у повсякденне життя воюючої нації. Доведено, що знак N за період повномасштабного вторгнення зазнав радикальної ресемантизації: із вузькоспеціалізованого маркера праворадикальних рухів він трансформувався у загальнонаціональний символ елітарності, стійкості та професійної військової звитяги. Проаналізовано конкретні форми побутування символу, зокрема практики тілесного маркування (татуювання), які розглядаються як акт «рятувальної антропології» та форма екзистенційного вибору індивіда в умовах екстремального досвіду (на прикладі оборонців Маріуполя та «Азовсталі»). Окрему увагу приділено функціонуванню знака у сфері матеріальної культури (мерч, тактичний одяг) та цифровому просторі (аватари, стріт-арт меми), де символ виступає інструментом «візуальної коаліції», об’єднуючи «тверду силу» мілітарної айдентики з емпатійними стратегіями волонтерських брендів. У результаті дослідження встановлено, що візуальний код спротиву виконує не лише комунікативну, а й конститутивну функцію, конструюючи нові смислові ієрархії в українському суспільстві. Висновки статті підтверджують, що деколонізація візуального простору відбувається через відмову від пострадянських паттернів на користь динамічних символів, що апелюють до історичної тяглості та сучасного героїчного міфу. Перспективи подальших розвідок вбачаються у вивченні впливу технологій штучного інтелекту на реплікацію та трансформацію національних мілітарних кодів у глобальному цифровому середовищі

ВІЗУАЛЬНА АРХЕОЛОГІЯ ЛІТЕРИ: РЕКОНСТРУКЦІЯ ІСТОРИЧНИХ ФОРМ У СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ ШРИФТОВОМУ ДИЗАЙНІ

2026-06-12T10:25:42+03:00

Метою статті є дослідження еволюції літерних форм та виявлення взаємозв’язків між архаїчними зразками писемності та сучасними інтерпретаціями українських дизайнерів-шрифторобів. В контексті пропонованого дослідження «візуальна археологія» передбачає розгляд символу літери як багатошарового графічного знаку, у якому відтворено історичні, культурні та технологічні етапи, де кожен шрифтовий символ є результатом тривалого процесу трансформацій, від зміни інструменту письма, матеріалів, стилістики до функціональних вимог. У статті розглянуто розвиток та становлення писемності на українських землях. Охарактеризовано основні етапи розвитку українських писемних традицій на прикладі почерків уставу, напівуставу, в’язі, скоропису та першодрукованих зразках. Досліджено синтез архаїчних графічних форм із сучасними дизайнерськими підходами. Зокрема, на прикладах шрифтових гарнітур Dukat, Klynok, шрифтів Palitura, Hryvnia та Zahar оглянуто збереження традиційних ознак, які зазнали видозмін та були осучаснені завдяки новаторському переосмисленню. Здійснено порівняння усталених літерних конструкцій із формами їх авторських інтерпретацій, модернізованими сучасними шрифторобами. Визначено, що в умовах цифровізації зростає попит на використання гарнітур із національними ознаками. Окреслено перспективи створення шрифтових рішень на базі нативних елементів культурного спадку України в умовах цифровізації. Доведено що звернення до історичних літерних форм як до основи сучасного шрифтового проєктування сприяє створенню шрифтів із виразною культурною і національною ідентичністю, тим самим забезпечуючи збереження і популяризацію культурної спадщини України. Подальші дослідження візуальної археології української літери є необхідними для глибшого розуміння особливостей кирилиці та створення проєктів, що наслідуватимуть культурний спадок України та враховуватимуть адаптивність історичних шрифтових форм у цифровому середовищі.

ОПТИМІЗАЦІЯ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ ГРАФІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ЗАСОБАМИ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ

2026-06-12T10:38:30+03:00

Сучасний дизайн та архітектура вимагають від студента володіння колосальним обсягом інструментів: від класичних навичок ескізування, теорії композиції до складного моделювання з використанням графічних редакторів. Полегшення викладання графічних дисциплін для майбутніх дизайнерів та художників за допомогою штучного інтелекту (ШІ) – це не просто автоматизація рутини, а нагальна потреба та пріоритетне завдання. Саме в цьому випадку ШІ стає тим зв'язком, який допомагає швидше опанувати професію. У статті досліджено трансформаційний потенціал технологій ШІ у процесі викладання графічних творчих дисциплін, таких як Каліграфія на кафедрі нарисної геометрії та інженерної графіки Одеської державної академії будівництва та архітектури.. Актуальність роботи зумовлена стрімким розвитком генеративних моделей та необхідністю адаптації освітніх програм до вимог сучасної індустрії дизайну та архітектури. Авторами проаналізовано ключові інструменти ШІ та визначено їх роль у формуванні професійних компетенцій студентів. У дослідженні запропоновано етапи впровадження, що дозволяє оптимізувати рутинні операції та зосередити увагу на розвитку творчого мислення та візуальної культури. Ефективність використання нейромережі виявляється не у заміні людини, а в радикальному прискоренні технічних процесів та розширенні творчих можливостей. ШІ не замінює фундаментальні знання, а слугує потужним підсилювачем інтелекту фахівців з дизайну та архітектури. Результати дослідження свідчать, що використання ШІ сприяє підвищенню швидкості виконання проєктних завдань, покращенню якості візуалізації та стимулює індивідуалізацію навчання. Визначено основні виклики та етичні аспекти впровадження автоматизованих систем у творчий освітній процес. Щодо впровадження інструментів штучного інтелекту в методику викладання Нарисної геометрії, то це є довготривалий процес, який передбачає подальший розвиток та розширення застосування ШІ на інші теми

АКТУАЛЬНІСТЬ ДИЗАЙНУ ІНТЕРАКТИВНОЇ ВИННОЇ ЕТИКЕТКИ КРІЗЬ ПРИЗМУ СУЧАСНИХ РЕКЛАМНИХ ПІДХОДІВ

2026-06-12T10:55:54+03:00

У статті розглядається роль винної етикетки як ключового носія візуальної комунікації бренду в умовах обмежених маркетингових ресурсів крафтових виробників та зростаючих вимог сучасного споживача, який орієнтується на емоційність, унікальність і досвід взаємодії з продуктом. Додатково розглянуто зміну функціонального статусу етикетки від інформаційного носія до комплексного комунікаційного інструмента бренду. Розкрито специфіку дизайну інтерактивної етикетки через призму рекламних підходів ATL, BTL і TTL, що дозволяє інтерпретувати етикетку не лише як інформаційний носій продукції бренду, а як комунікативно-емоційний та поведінковий інструмент впливу на споживача, здатний формувати лояльність і залучення у довготривалій перспективі. Застосовано порівняльний аналіз традиційних й інноваційних дизайнерських рішень, зокрема прикладів інтерактивних етикеток із використанням доповненої реальності, гейміфікації, тактильних, персоналізованих та кросмодальних елементів взаємодії. Проаналізовано їхній вплив на поведінку споживача, зокрема здатність формувати емоційний досвід, стимулювати активну взаємодію з брендом, посилювати залучення у процес споживання та підвищувати впізнаваність і диференціацію бренду на ринку. Сучасні наукові підходи до інтерактивної упаковки синтезовано з практиками світового дизайну та маркетингових комунікацій, що дозволило в свою чергу окреслити актуальні тенденції трансформації етикетки з пасивного носія інформації у багатовимірний інтерактивний досвід взаємодії зі споживачем, який включає емоційний, сенсорний та поведінковий рівні сприйняття. Перспективи впровадження інтерактивних етикеток розглянуто у контексті українського крафтового виноробства, зокрема Закарпаття, як одного з динамічно зростаючих виноробних регіонів, що має потенціал інтеграції інноваційних дизайнерських рішень у бренд-комунікацію. У результаті доведено, що інтерактивна винна етикетка є ефективним інструментом інтегрованої маркетингової комунікації, здатним поєднувати функції ATL і BTL у межах TTL-підходу, формуючи новий рівень багатоканальної взаємодії між брендом і споживачем та суттєво підвищуючи конкурентоспроможність крафтової продукції на сучасному ринку

ПІВНІЧНОЄВРОПЕЙСЬКЕ СКЛО XV–XVII СТ.: ОСЕРЕДКИ ГУТНОГО ПРОМИСЛУ, ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ТА СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

2026-06-12T11:03:52+03:00

Досліджено процес становлення та художньо-технологічну еволюцію північноєвропейського склоробства XV–XVII ст. Цей період позначений складною взаємодією ремісничих традицій пізнього Середньовіччя з інноваційними імпульсами італійського Відродження. Проаналізовано діяльності гут як автономних лісових осередків виробництва, що стали фундаментом скляної індустрії Німеччини, Чехії та України. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що українське гутництво зазначеного періоду розглядається не як ізольоване явище, а у нерозривному зв’язку з північноєвропейським культурно-технологічним простором. Встановлено, що спільність сировинної бази, міграційні маршрути майстрів та єдині вектори ренесансних впливів дозволяють трактувати українські осередки (зокрема Галичини та Волині) як органічну складову великої північноєвропейської гутної традиції. З’ясовано, як специфіка сировинної бази та локалізація майстерень безпосередньо впливали на формування автентичного стилю «лісового скла». Доведено, що масивні форми скляного посуду були не лише естетичним вибором, а й відображали тогочасну соціальну ієрархію та культуру застілля. Проаналізовано ключові морфологічні типи скляного посуду, простежено удосконалення технологій очищення скляної маси та впровадження нових методів декорування – емалевого розпису, позолоти, різьблення і ритування. У контексті загальноєвропейських культурних процесів висвітлено проблему адаптації ренесансної естетики до локальних запитів північних регіонів. Встановлено, що північноєвропейське гутництво не лише копіювало південні зразки, а й виробило власну художню мову, яка згодом стала підґрунтям для розквіту барокового кришталю. Окремий акцент зроблено на зв’язку між розвитком гутного промислу та зміною наукового світогляду епохи, де прозорість матеріалу стала символом раціоналізму та нових стандартів естетичної досконалості. Запропоновано новий погляд на скло як на важливий артефакт матеріальної культури Ранньомодерної доби, що маркує належність українських земель до спільного європейського цивілізаційного поля.

ВПЛИВ СТИЛІСТИЧНОЇ СПРОЩЕНОСТІ ЗОБРАЖЕННЯ НА ШВИДКІСТЬ ВІЗУАЛЬНОГО СПРИЙНЯТТЯ В ЦИФРОВОМУ КОНТЕКСТІ

2026-06-12T11:15:46+03:00

У статті розглядається проблема впливу стилістичної спрощеності та візуальної деталізації ілюстративних рішень на швидкість і особливості сприйняття візуальної інформації людиною в умовах сучасного цифрового середовища. Актуальність дослідження зумовлена значним зростанням обсягів візуального контенту та інформаційного перевантаження користувача, що вимагає переосмислення підходів до формування візуальних повідомлень у графічному та цифровому дизайні. Особливу увагу приділено тому, як різні типи деталізації впливають на когнітивне навантаження, швидкість розпізнавання образів та ефективність комунікації між візуальним об’єктом і користувачем. У межах дослідження також проаналізовано два основні типи ілюстрацій – деталізовані та мінімалістичні. Деталізовані ілюстрації, хоча й можуть передавати складний контекст і емоційну глибину, часто потребують більше часу для розуміння та аналізу. Натомість спрощені характеризуються зменшеною кількістю елементів, обмеженою палітрою кольорів та акцентом на ключових смислових об’єктах. Це допомагає швидшому зчитуванню інформації. Окремо розглянуто роль цифрового середовища як фактора, що підсилює значення швидкого візуального сприйняття. У контексті UX/UI дизайну стає зрозуміло, що рівень візуальної складності безпосередньо впливає на користувацький досвід. Зокрема на час прийняття рішень, зручність навігації та загальну ефективність взаємодії з інтерфейсом. Відзначено, що стилістичні рішення в ілюстрації можуть як підсилювати, так і знижувати навантаження на глядача. Підсумовуючи, стилістична спрощеність сприяє підвищенню швидкості візуального сприйняття. В той час як деталізовані зображення забезпечують глибший рівень емоційного сприйняття, але потребують більше часу для обробки побаченого. Таким чином, вибір між спрощеними та складними візуальними рішеннями має визначатися контекстом використання, комунікативною метою та особливостями цільової аудиторії.

ГРАФІЧНА ВИРАЗНІСТЬ ТА ІЛЮСТРАТИВНА СТИЛІЗАЦІЯ ЗОБРАЖЕНЬ НА ОСНОВІ ТРАДИЦІЙНИХ ІМІДЖІВ ДИНАСТІЇ ТАН КИТАЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

2026-06-12T11:25:32+03:00

Жіночий образ династії Тан є важливою складовою візуальної ідентичності Китаю. Завдяки багатим та різноманітним характеристикам, унікальним естетичним концепціям і потужному візуальному впливу, він здобув популярність серед вітчизняної та закордонної аудиторії. Ці образи часто використовуються в плакатах, пакованні, кіно, телебаченні та багатьох інших сферах, стаючи популярними графічними ілюстраціями, що презентують традиційну культуру. У статті запропоновано класифікацію характеристик жіночого образу династії Тан, розділену на чотири етапи: Рання Тан, Розквіт Тан (Шен Тан), Середня Тан та Пізня Тан. Досліджено траєкторію еволюції жіночого вбрання, комплексно проаналізовано візуальні естетичні особливості жіночої культури того періоду, а також визначено рівні та методи графічного дизайну зображень традиційних гравюр та фресок Китаю, що певною мірою можуть сприйматись як різновид модної ілюстрації сучасними дослідниками. Шляхом глибокого вивчення характеристик жіночих образів визначено творчий стиль, узагальнено процес розробки та дібрано історично відповідні поєднання одягу, макіяжу й зачісок. На основі ілюстрованих стилізованих графічних зображень створено чотири IP-образи для різних періодів, що викликають емоційний резонанс у глядача. Поєднання культурного змісту й естетичної цінності жіночих образів династії Тан із сучасною ілюстрацією дозволяє створювати роботи з особливою художньою експресією. Висновки, зроблені на основі проведеного дослідження, активно впроваджуються в реальну практику дизайнерської індустрії, що дозволяє детально простежити зв’язок між теоретичними напрацюваннями та їхньою візуальною реалізацією. Такий творчий підхід має практичне значення для дослідження високого ступеня сумісності традиційної культури та сучасної естетики

ІКОНОГРАФІЧНІ ІЗВОДИ ОБРАЗУ СВЯТОЇ КАТЕРИНИ З МОНАСТИРЯ СВЯТОЇ КАТЕРИНИ НА СІНАЇ

2026-06-12T11:42:53+03:00

Мета статті – розкрити іконографічні особливості зображення християнської Катерини Александрійської (282–305), представлені в однойменному монастирі на півострові Синай у Єгипті. Окрему увагу приділено різноманіттю інтерпретації образів означеної Великомучениці в традиціях різних іконописних шкіл, специфіці сюжетів, у тому числі з житійними клеймами, мистецьким особливостям зображенням символів мучеництва Святої, специфіці зображення іконічного простору довкола неї та його наповненню. Наголошено на характерних рисах Катерини Александрійської, відомих за типовими іконографічними ізводами ікон і образів рукописів, котрі зберігаються у однойменному монастирі, започаткованому ще в ІІІ столітті нашої ери на Синаї. Охарактеризовано типові композиційні прийоми зображення Святої, представлені у Музеї Монастиря Святої Катерини, найстарішої у світі християнської обителі, що функціонує безперервно, й охороняється ЮНЕСКО, як пам’ятка особливого значення для людства, де знаходиться Неопалима купина та Колодязь Мойсея. Інструментарій дослідження спирається на сукупність принципів, підходів і методів. Так, застосовано принципи наукової достовірності і всебічності, мистецтвознавчий підхід, аксіологічний, онтологічний, герменевтичний, семіотичний, історико-хронологічний, історико-культурний, компаративний, крос-культурний, культуротворчий, типологічний, іконографічний, іконологічний, просопографічний, й метод мистецтвознавчого аналізу. Серед важливих завдань дослідження – прослідкувати основні типи іконографічних ізводів Катерини Александрійської; представлених на Синаї; розглянуті житійні клейма Святої; охарактеризувати художні особливості зображень означеної Великомучениці. Акцентовано на символічних предметах, представлених художниками-іконописцями різних країн в іконах Святої Катерини. Наголошено на просопографічних джерелах, в котрих розкрито суть життєвого подвигу й мучеництва християнки

РОЛЬ КОМП’ЮТЕРНОЇ ГРАФІКИ У ЦИФРОВІЙ ТРАНСФОРМАЦІЇ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ З ДИЗАЙНУ

2026-06-12T11:54:01+03:00

Стаття присвячена аналізу ролі комп’ютерної графіки у процесі цифрової трансформації дизайн-освіти. Показано, що стрімкий розвиток цифрових технологій та зміни сучасного візуального середовища зумовлюють оновлення змісту й методів підготовки фахівців творчих спеціальностей. Комп’ютерна графіка розглядається як базовий інструмент формування професійних компетентностей майбутніх дизайнерів, що забезпечує інтеграцію традиційних художніх практик із цифровими технологіями, розширює можливості візуалізації проєктних ідей та сприяє розвитку креативного мислення. Визначено її концептуально-методологічну функцію у впровадженні проєктно-орієнтованого та міждисциплінарного навчання, використанні цифрових платформ, віртуальних середовищ і технологій інтерактивної комунікації. Актуальність дослідження обґрунтована глобальними процесами цифровізації освіти та зростанням значення візуальної комунікації у сучасному соціокультурному просторі. Методологія дослідження включає теоретичний аналіз і синтез наукових джерел, порівняльний метод, системний підхід, педагогічне спостереження та узагальнення досвіду, а також проєктно- аналітичний метод. Результати засвідчують, що комп’ютерна графіка є ключовим чинником трансформації дизайн-освіти, оскільки забезпечує синергію художньо-образної та технологічної складових професійної підготовки, сприяє розвитку проєктного мислення та підвищує конкурентоспроможність випускників у сфері креативних індустрій. Встановлено, що ефективне використання цифрових графічних технологій у навчальному процесі підвищує рівень сформованості компетентностей студентів, зокрема здатність працювати з різними видами візуального контенту, створювати естетично виважені та функціональні дизайнерські продукти, адаптовані до вимог сучасного цифрового суспільства. Зроблено висновок, що діджиталізація дизайн-освітнього середовища на основі комп’ютерної графіки є важливою умовою модернізації освітніх програм, розвитку інноваційних підходів та підвищення якості професійної підготовки майбутніх дизайнерів