Український мистецтвознавчий дискурс

ЄДНІСТЬ ВЕРБАЛЬНО-ВІЗУАЛЬНОЇ ІНФОРМАЦІЇ У ДИЗАЙНІ ДРУКОВАНИХ ВИДАНЬ

2025-10-09T14:25:17+03:00

Метою дослідження є окреслення особливостей єдності вербально-візуальної інформації у друкованих виданнях на основі аналізу історичного становлення та сучасних форм подачі. Методологія включає методи двох рівнів: емпіричного (спостереження, опис) та теоретичного (аналіз, систематизація, теоретико-аналітичний метод, дефінітивний аналіз, конкретизація термінів; мистецько-історичний, формальний, семіотичний та контент аналіз аналогів). У статті визначено актуальність вербально-візуального вираження інформації як способу сучасної комунікації, соціальності та культурного розвитку. Сформульовано загальні відомості, визначення вербальної, візуальної інформації та їх синтезу у друкованих виданнях як гармонійне поєднання словесно-зображального тексту, концептуальна, естетична та смислова єдність, що сприяє цілісності сприйняття інформації, швидшому і кращому її розумінню. Здійснено огляд історичного розвитку друкованих видань із синтезом візуальної та вербальної інформації – від рукописних книг до впливу футуризму, виділено ключові особливості і засоби (ліквідація мистецьких меж, доступність, ширша чуттєва привабливість та конотації, звуконаслідування, поезомалярство, словесно-зорові образи (шрифт і композиція як інструменти), структурування тексту та різне прочитання (зліва вправо, зиґзаґом, акровірш, кросворд, паліндром)). Проаналізовано сучасні форми (артбуки, комікси) із єдністю вербально-візуальної інформації та їх особливості, засоби (естетична й інформативна цілісність, ілюстрація, типографіка, інфографіка, мультимодальність, мультисенсорність, звуконаслідування, застосування кольору, символів, графічних знаків узгоджених з вербальним). Виявлено загальні особливості єдності вербально-візуальної інформації у друкованих виданнях: цілісність форми і змісту, мультимодальність, структура, метафоричність, мультисенсорність, сприяння швидшому й ширшому розумінню змісту, образно-асоціативному, емоційному та освітньому розвитку. Окреслено перспективними дослідження артбуків, коміксів із синтезом візуально-вербальної інформації у подачі освітнього контенту (об’ємної інформації, правил, наукових робіт тощо), а також мультисенсорних форм інформації у друкованих виданнях.

АРТБУК ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗБЕРЕЖЕННЯ ТА ПОПУЛЯРИЗАЦІЇ ЛОКАЛЬНОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ (НА ПРИКЛАДІ ПРОЄКТУ «ПРОСКУРІВ. ДНІ І НОЧІ»)

2025-10-09T14:29:05+03:00

У статті досліджено артбук як інноваційний інструмент збереження, популяризації та актуалізації локальної культурної спадщини в умовах сучасної візуально-комунікативної практики. На основі аналізу авторського артбуку «Проскурів. Дні і ночі» розглянуто концептуальні, композиційні та стилістичні дизайнерські рішення, що синтезують графічний дизайн, візуальне мистецтво, урбаністичний та краєзнавчий наратив. Методологія дослідження ґрунтується на міждисциплінарному підході, який поєднує культурологічний, мистецтвознавчий, дизайнерський, історико-краєзнавчий і комунікативно-наративний аналіз. Дослідження підтверджує подвійну природу артбуку як естетичного об’єкту та джерела знань. Визначено, що сильний візуальний ряд артбуків, на відміну від історичних довідок чи путівників, допомагає створити «живий» образ міста, а не просто набір фактів. Виявлено, що артбук створює багатошаровий візуально-тактильний простір, де поєднуються архівні документи, фотографії, особисті історії, колажі, карти та спеціально розроблені ілюстрації, що формує емоційно насичений досвід взаємодії читача з локальною пам’яттю. Обґрунтовано, що артбук виступає ефективним культурним медіатором, здатним трансформувати локальний історико-культурний контент у актуальний артпродукт, який не лише зберігає та осмислює минуле, а й стимулює формування нових наративів міської ідентичності. Акцент зроблено на здатності артбуку доносити зміст через синтез образу й тексту, створюючи емоційно насичений, інформативний та доступний простір взаємодії з культурною пам’яттю. Дане дослідження також розкриває можливості артбуку як інтегративній формі мистецтва сприяти глибокому зануренню читача в історичний та культурний контекст, перетворюючи його на активного учасника процесу осмислення мистецької спадщини. Встановлено, що артбуки виступають передовсім не як інформаційні видання, а як цінні колекційні артефакти, мистецькі твори, арт-об’єкти, здатні ефективно репрезентувати тему, якій присвячені, виконуючи роль престижного дарунку. Завдяки своїй художній складовій, подібні артбуки розширюють цільову аудиторію, залучаючи широке коло споживачів, особливо молодь, включаючи туристів, митців, дизайнерів та колекціорнерів, поціновувачів нестандартних видань, що підвищує їхній популяризаційний потенціал. В статті проаналізовано етапи формування концепції авторського варіанту артбуку «Проскурів. Дні і ночі», процесу добору документальних матеріалів, стилістичних рішень, візуалізації історичних пластів міської історії. Акцентовано на важливості подальших досліджень та створення подібних міждисциплінарних проєктів для інших локальних контекстів як засобу активізації культурної пам’яті та залучення широкої аудиторії.

СТАЛИЙ РОЗВИТОК ЯК ОСНОВНА СКЛАДОВА РЕГЕНЕРАТИВНОГО ДИЗАЙНУ У ФОРМУВАННІ ОБ’ЄКТІВ ТИМЧАСОВОЇ АРХІТЕКТУРИ (НА ПРИКЛАДІ ДИЗАЙНУ КИТАЙСЬКИХ ТИМЧАСОВИХ БАМБУКОВИХ ПАВІЛЬЙОНІВ)

2025-10-09T14:34:06+03:00

Метою статті є виявлення, аналіз та систематизація основних питань, що постають перед архітекторами та дизайнерами сьогодення, які стосуються формування об’єктів тимчасової архітектури на основі екологічно чистого матеріалу – бамбуку. Виявлені характеристики матеріалу свідчать про наявність найефективніших підходів щодо поширення концепції сталого розвитку як одного з завдань регенеративного дизайну. В ході роботи над статтею визначено основні питання, що відображають завдання регенеративного дизайну, а саме: відновлення екосистеми, інтеграція людини з природою, їхня культурна та соціальна свідомість. Виявлено відмінність кругової моделі економіки від лінійної, яка свідчить про побудову довгострокової сталості на основі важливого підходу «досліджуй – використовуй – утилізуй – відновлюй». Розкрито провідні принципи кругової економіки, серед яких: безвідходне проєктування; довготривале використання продуктів дизайну та матеріалів; збереження природних систем. На прикладі зразків архітектурно-дизайнерської практики встановлено основні методи моделювання об’єктів тимчасової архітектури у відповідності до властивостей матеріалу, які свідчать про можливості вирішення питань регенеративного дизайну. Розкрито сучасні різноманітні прийоми використання конструктивних систем в дизайні тимчасових павільйонів. У продовженні аналізу питань поєднання з бамбуком різноманітних природних та штучних матеріалів запропоновано візуальний матеріал, який наочно доводить результати дизайнерської роботи спеціалістів. У підсумку, аналіз наукових джерел та систематизація прикладів практичної діяльності архітекторів та дизайнерів дозволив сформувати узагальнюючі таблиці, що стисло демонструють основні результати дослідження.

ПРОЄКТУВАННЯ БАНКНОТ: БЕЗПЕКОВІ РІВНІ, ЕРГОНОМІКА ВИКОРИСТАННЯ, ВІЗУАЛЬНА СИСТЕМА

2025-10-09T14:37:39+03:00

Метою статті є визначення особливостей проєктування банкнот з урахуванням безпекових рівнів, ергономічних характеристик та дизайнерської складової, а також аналіз сучасних тенденцій у цій сфері з метою формування цілісного підходу до створення ефективних і надійних грошових знаків. Методологія. Дослідження спирається на аналіз наукових праць українських та зарубіжних авторів, які розглядають питання безпеки, інклюзивності та візуальної мови грошових знаків. Застосовано метод порівняльного аналізу захисних та ергономічних характеристик банкнот різних країн, структурно-семантичний аналіз дизайнерських рішень, а також узагальнення практичного досвіду міжнародних компаній, що спеціалізуються на створенні банкнот. Емпіричною базою дослідження виступають дані кількісного опитування вузької вибірки молоді, професійно орієнтованої на графічний дизайн. Результати. У результаті дослідження систематизовано ключові складові сучасного банкнотного дизайну у трьох категоріях: безпека (захисні стрічки, мікротекст, оптично-змінні елементи, матеріалиносії), ергономіка (зручність ідентифікації номіналу, тактильні позначки для людей із вадами зору, інклюзивність) та художній дизайн (композиція, колористика, портрети, архітектурні та культурні символи). Виявлено, що поєднання цих аспектів забезпечує як функціональність та довговічність банкнот, так і їхню роль у формуванні культурної пам’яті та візуальної ідентичності держави. Опитування дизайн-орієнтованої молоді підтвердило значущість використання історичних діячів, архітектурних пам’яток та стилістично цілісного художнього вирішення для підвищення довіри та естетичної привабливості грошових знаків. Наукова новизна статті полягає в комплексному підході до проєктування банкнот, який інтегрує міждисциплінарні аспекти безпеки, ергономіки та дизайну в єдину систему, а також у поєднанні теоретичного аналізу з емпіричними соціологічними даними. Практична значущість дослідження полягає у можливості використання його результатів дизайнерами, поліграфістами та державними інституціями під час створення нових серій банкнот, що відповідатимуть вимогам безпеки, інклюзії та візуальної комунікації.

ПРОЯВИ СТИЛЮ ШИНУАЗРІ В ОЗДОБЛЕННІ САДОВО-ПАРКОВОГО АНСАМБЛЮ «САМЧИКИ» НА ХМЕЛЬНИЧЧИНІ

2025-10-09T14:42:22+03:00

Мета статті полягає у ґрунтовному дослідженні садибного комплексу «Самчики» на Хмельниччині як унікальної архітектурної та мистецької пам’ятки кінця XVIII – початку XIX ст. Аналіз зосереджено не лише на історії побутування ансамблю, його культурній ролі у регіоні, але й на детальному аналізі інтер’єрів, декоративних елементів та художніх прийомів, що визначають його своєрідність. Особливий акцент зроблено на виявленні та осмисленні проявів стилю шинуазрі в оздобленнях інтер’єрів, які відображають загальноєвропейську моду на орієнтальні мотиви й водночас демонструють локальне втілення цих естетичних тенденцій. Основна мета дослідження полягає у з’ясуванні, які архітектурні та мистецькі стилі й течії впливали на формування ансамблю «Самчики». У цьому контексті важливим є простеження синтезу класицистичних принципів у плануванні садибного комплексу з бароковими рисами, а також із залученням декоративних елементів стилю шинуазрі, що надавали інтер’єрам вишуканості та екзотичного забарвлення. Розгляд цих впливів дозволяє показати, яким чином європейські стилі – від класицизму та бароко до орієнтальних стилізацій – відобразилися в українському садово-парковому мистецтві та як на прикладі означеної пам’ятки виявляється багатошаровість культурних взаємодій. З-поміж ключових завдань дослідження – з’ясувати історію побутування садиби в ширшому історико-культурному контексті, визначити її місце у розвитку української культури та виявити роль власників у формуванні художнього образу ансамблю. Важливим є також розгляд архітектурних і декоративних особливостей головного палацу, що поєднують європейські стильові традиції з локальними інтерпретаціями. Дослідження спрямоване на характеристику декоративного оздоблення інтер’єрів та розкриття в них орієнтальних мотивів, а також їх паралелей із європейським мистецтвом. Окрему увагу приділено збереженню комплексу й трансформаціям садово-паркового ансамблю у XIX–XX ст., що дозволяє простежити зміни естетичних орієнтирів у різні історичні періоди. Реалізація зазначених завдань уточнює малодосліджені аспекти історії комплексу та підкреслює його значення як пам’ятки, що уособлює взаємопроникнення європейських і українських мистецьких традицій.

ІМЕРСИВНІ ВИСТАВКИ ЯК ПРОСТІР ІННОВАЦІЙ У СФЕРІ МУЛЬТИМЕДІЙНОГО ДИЗАЙНУ УКРАЇНИ

2025-10-09T14:45:32+03:00

Мета статті – теоретичне обґрунтування ролі імерсивних виставок як чинника розвитку мультимедійного дизайну в Україні та виявлення їх впливу на трансформацію сучасних культурних практик і виставкової діяльності. У статті використано такі методи дослідження: аналітичний, порівняльний, системно-структурний методи, case-study. Результати дослідження. Уточнено дефініцію «імерсивності» у виставковій діяльності як досвіду глибокого залучення та ефекту присутності, досягнутого засобами мультимедійного дизайну. Узагальнено типологію імерсивних виставок за домінувальними технологіями (VR, AR, проєкційні / відеомапінг, інтерактивні з фізичною взаємодією, театралізовані / перформативні, гібридні) та показано, що мультимедійний дизайн є їхнім ядром, яке забезпечує інтерактивність, сенсорне занурення та переформатування музейного простору в динамічне середовище. На матеріалі українських кейсів доведено, що імерсивні проєкти формують нові стандарти експозиційного дизайну, підвищують очікування аудиторій щодо взаємодії, посилюють інструменти культурної дипломатії та міжнародної інтеграції, а також стимулюють запит на підготовку фахівців і модернізацію освітніх програм з мультимедійного дизайну, сприяючи розвитку локального ринку технологій. Наукова новизна полягає в систематизації типів імерсивних виставок у зв’язку з практиками мультимедійного дизайну та окресленні їх впливу на український виставковий ландшафт. Обмеженням є теоретичний характер роботи; подальші дослідження доцільно спрямувати на оцінювання ефективності імерсивних проєктів та вивчення психологічних ефектів занурення. Перспективами подальших розвідок визначається в аналізі впливу імерсивних виставок на освітні практики у сфері мультимедійного дизайну та ґрунтовного дослідження ролі імерсивних технологій у формуванні міжнародного культурного іміджу України.

ОРНАМЕНТАЛЬНІ МОТИВИ, КОМПОЗИЦІЙНІ ТА ТЕХНОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ У ВИРОБАХ ХУДОЖНЬОГО ДЕРЕВА ДИНАСТІЇ НАРОДНИХ МАЙСТРІВ ШКРІБЛЯКІВ-КОРПАНЮКІВ

2025-10-09T14:50:21+03:00

У роботі висвітлюється творча діяльність представників династії майстрів художнього дерева Шкрібляків-Корпанюків з Гуцульщини. У статті простежено розвиток і трансформацію композиційних схем, варіативність та багатство геометричних орнаментальних мотивів у дереворізьбленні, що свідчить про непересічний талант, обдарування та привнесення нових рис у традиційні вироби художнього дерева кожним окремим майстром. Завдяки діяльності багатьох поколінь народних майстрів цієї славетної династії впродовж понад півтора століття у c.Яворові Косівського району на Івано-Франківщині сформувався потужний осередок художнього дерева, що є відомим не лише в Україні, а й поза її межами. Творчість родини Шкрібляків-Корпанюків вплинула на вироблення характерної впізнаваної стилістики гуцульського дереворізьблення, яка і нині має продовжувачів цих традицій, а водночас відзначається новаторськими технічними прийомами та новими розмаїтими композиційними й орнаментальними мотивами. Метою розвідки є виявлення характерних рис у творчості окремих представників династії народних майстрів Шкрібляків-Корпанюків з Івано-Франківщини через багатоманіття орнаментальних мотивів та композиційних рішень, застосування нових техніко-технологічних прийомів, а також простеження їхнього внеску у розвиток гуцульського дереворізьблення на сучасному етапі. У статті окреслено вплив майстрів і майстринь цієї творчої родини на інші види традиційного народного декоративно-ужиткового мистецтва у регіоні. У роботі також виокремлено, що традиційна школа гуцульського художнього дерева, започаткована Юрієм Шкрібляком, нині має продовження у діяльності мистецьких навчальних закладів, де працювали та продовжують працювати представники родини Шкрібляків-Корпанюків, зокрема Косівському державному інституті декоративного мистецтва, Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника, Вижницькому фаховому коледжі мистецтв та дизайну імені Василя Шкрібляка.

ПИТАННЯ АВТЕНТИЧНОСТІ ТА КОМПЛЕКСНОГО ЗБЕРЕЖЕННЯ ДЕКОРАТИВНИХ ЕЛЕМЕНТІВ БУДІВЕЛЬ ПРИ РЕСТАВРАЦІЇ ПАМ’ЯТОК АРХІТЕКТУРИ

2025-10-09T14:54:52+03:00

У дослідженні увага зосереджена на встановленні ролі декоративних елементів будівель і споруд та збереженні цілісності архітектурної пам’ятки в комплексі з оригінальним декором та середовищем. Метою статті є: визначити сенс комплексного збереження оригінальних декоративних елементів пам’ятки архітектури при її реставрації як автентичної складової авторського задуму. У статті аналізується суб’єктність у творах мистецтва, зокрема творах архітектури, через самовираження автора та сприйняття художнього образу глядачем. Крізь ретроспективу поглядів аналізується еволюція передумов створення і використання декоративних елементів будівлі та зміни підходів до збереження втрачених чи пошкоджених елементів твору. На основі аналізу низки досліджень вивчається питання встановлення автентичності та її значення при реставрації твору мистецтва, що наводить автора на власні роздуми про необхідність і сенс відновлення втрачених елементів твору, а також спонукає до пошуку відповіді на питання про доцільність застосування копій декоративних елементів у місцях втрачених оригінальних. В результаті аналізу досліджень наукових праць виявлено і розглянуто базові філософські питання щодо значення збереження реального стану декоративних елементів архітектурної пам’ятки на момент її виявлення. Збереження розглядається вже не тільки як усталена звична практика сьогодення, але й як спосіб продовження природнього циклу життя речей, в якому є зародження, тривале існування і його припинення, з відмовою від продукування копій як заміщення втраченого. Відсутність хронологічного зв’язку між оригіналом та копією стає основою для дискусії про сенс відновлення втраченого елементу.

ОСОБЛИВОСТІ РОБОТИ НАД ПЕЙЗАЖЕМ НА ПЛЕНЕРІ В ЖИВОПИСІ

2025-10-09T14:58:44+03:00

В статті викладено результати виконаного художньо-стилістичного аналізу творів визначних майстрів минулого та живописців-пейзажистів української школи, які внесли видатний вклад в образотворче мистецтво. Розглянуто історичний аспект виникнення жанру «пейзаж» у живописі. Обґрунтовано історичний аспект початкового використання у XVII–XVII ст. пейзажу як фону для жанрових картин будь-якої тематики, якій надалі став самостійним жанром в образотворчому мистецтві. Зроблено і сторичний аналіз розвитку пейзажу, як жанру, на прикладі творчості художників європейської школи живопису. Також проведений аналіз творчості у пленерному живопису представників західноєвропейських художників та українських корифеїв Тетяни Яблонської, Петра Левченка, Михайла Беркоса, Михайла Дерегуса, Миколи Бурачека, Олексія Шовкуненка, Миколи Глущенка, Сергія Шишка та інших представників харківської, київської, одеської, закарпатської шкіл живопису. Розглянуто шлях розвитку пленерного пейзажу у всіх його аспектах: виборі мотиву, різноманітті колористичних вподобань та технічних прийомах, виявлено перехідний етап створення пейзажу – від роботи над ним за уявою у майстерні до написання твору безпосередньо на пленері. Велику увагу приділено аналізу етапів виконання пленерних етюдів та пейзажних творів, починаючи від пошуки мотиву, кольорової гами стану природи та характерних рис, притаманних конкретному краєвиду. Проанлізовано особливості використання різних матеріалів та технік в пейзажному живописі. Крім того, у статті подано репродукції авторських творів та узагальнено досвід у створенні етюдів та живописних пейзажів. Автори прагнули мотивувати та допомогти студентам у пошуку їх власної художньої майстерності, спираючись на надбання світових та національній художній шкіл.

ТИПОЛОГІЯ ЗАСОБІВ HAND MADE У СУЧАСНОМУ ГРАФІЧНОМУ ДИЗАЙНІ: ПІДХОДИ, МАТЕРІАЛИ, ТЕХНІКИ

2025-10-09T15:02:59+03:00

У статті розглядається питання типології засобів hand made у графічному дизайні. Аналізується зростання інтересу до рукотворних технік як до інструменту створення оригінальних візуальних рішень, здатних протистояти стандартизації та уніфікації цифрової мови. Застосування засобів ручної роботи у проєктуванні інтерпретується не лише як декоративна функція, а як складова концептуальної та емоційної взаємодії зі споживачем. Типологію сформовано завдяки виявленню та систематизації засобів hand made за критеріями використаних матеріалів, технік і підходів до інтеграції у графічні проєкти. В межах запропонованої типології виокремлено три рівні: концептуальний, матеріальний та технічний. Концептуальний рівень охоплює підходи до інтеграції рукотворних елементів: повністю ручну роботу, гібридні практики з цифровими технологіями та комп’ютерні імітації рукотворності. Матеріальний рівень зосереджений на виборі ресурсів, серед яких традиційні, органічні, рециклінгові та експериментальні матеріали, що формують унікальні тактильні й візуальні властивості дизайнерських рішень. Технічний рівень включає широкий спектр художніх прийомів – від класичних графічних і живописних до паперопластики, дрібної пластики, ниткографії та змішаних технік. Типологія засобів hand made є ефективним інструментом для наукового осмислення й практичного використання рукотворності у графічному дизайні. Вона сприяє розширенню меж творчого пошуку, актуалізації культурних традицій та впровадженню інноваційних рішень у глобалізованому візуальному середовищі. Аналіз прикладів сучасної дизайнерської практики, зокрема робіт-призерів міжнародних конкурсів, а також кейсів українських і зарубіжних дизайнерів, підтверджує зростання популярності рукотворних засобів у різних сферах графічного дизайну – від пакування до айдентики та реклами.

ІСТОРІЯ МИСТЕЦТВОЗНАВСТВА ХХІ СТОЛІТТЯ: ОСНОВНІ КОНЦЕПЦІЇ ТА ПІДХОДИ ДО РОЗВИТКУ

2025-10-09T15:08:42+03:00

Стаття присвячена аналізу трансформацій сучасного мистецтвознавства у ХХІ столітті, зумовлених глобалізаційними процесами, цифровізацією культури та міждисциплінарним характером гуманітарного знання. Підкреслено, що класичні категорії образотворчого мистецтва – рисунок, графіка та композиція – у нових соціокультурних і технологічних умовах набувають оновленого змісту та функцій. Вони розглядаються не лише як технічні засоби художньої практики, а як універсальні засоби мислення, символічної комунікації та репрезентації культурної пам’яті. У роботі здійснено аналіз сучасних наукових підходів і концепцій, що визначають новітні тенденції розвитку мистецтвознавчої думки. Зокрема, увагу зосереджено на когнітивно-нейронаукових дослідженнях, які започаткували формування напрямів нейроестетики та нейроарту; антропологічних інтерпретаціях, що розглядають мистецтво як мережу соціальних взаємодій та агентність матеріальних об’єктів; сучасних прочитаннях українського авангарду в деколоніальному ключі; а також концепціях метамодернізму, які пояснюють коливання між модерністською та постмодерністською чутливістю у візуальному мистецтві. Окремо наголошено на українському контексті, де поєднання національних традицій та авангардної спадщини з європейськими та світовими тенденціями утворює унікальний простір для мистецьких пошуків. Визначено, що сучасна мистецтвознавча наука дедалі частіше виходить за межі описового аналізу художніх творів, спрямовуючи увагу на комплексне осмислення мистецьких процесів у широкому культурному, соціальному та технологічному контексті. Зроблено висновок, що розвиток історії мистецтвознавства у ХХІ столітті пов’язаний з необхідністю переосмислення методологічних засад та оновлення понятійного апарату, здатного врахувати виклики цифрової епохи, глобалізаційні зміни та нові форми художньої виразності. Подальші наукові дослідження доцільно орієнтувати на створення інтегрованих моделей аналізу, які б синтезували класичні традиції з новітніми теоретичними та технологічними підходами, що забезпечить глибше розуміння складності й багатовимірності сучасного образотворчого мистецтва.

АСПЕКТИ ДИЗАЙНУ ЛЮДСЬКОГО СЕРЕДОВИЩА БУДІВЕЛЬ ЗВО КИЄВА 1970–1991-Х РР. ТА ЇХ ДОСТУПНОСТІ ДЛЯ МАЛОМОБІЛЬНИХ ГРУП НАСЕЛЕННЯ

2025-10-09T15:14:33+03:00

Мета дослідження полягає в аналізі архітектурних особливостей дизайну людського середовища будівель вищих навчальних закладів м. Києва, зведених у період 1970–1991 рр., з погляду забезпечення доступності для маломобільних груп населення, виявленні характерних проектних рішень та визначенні їх впливу на подальше формування інклюзивного освітнього середовища. Дизайн людського середовища розглядається як антропоцентричний підхід, що інтегрує фізичні, психологічні та соціальні аспекти взаємодії людини з простором. Здійснено комплексний аналіз архітектурних особливостей трьох репрезентативних будівель вищих навчальних закладів м. Києва, зведених у період 1970–1991 рр., з позиції забезпечення доступності для маломобільних груп населення. Методологія дослідження базується на порівняльному аналізі проектних рішень, натурних обстеженнях об'єктів та вивченні нормативної документації періоду проектування (СНіП II-60-75). Визначено системні обмеження радянської проектної парадигми: відсутність пандусів (100% досліджених об'єктів), недоступність вертикальних комунікацій (сходи без поручнів належної висоти), відсутність адаптованих санвузлів та навігаційних систем для осіб з порушеннями зору та слуху. Виявлено домінування медичної моделі інвалідності, що передбачала сегрегацію осіб з особливими потребами в спеціалізованих закладах. Обґрунтовано типові проектні практики радянського періоду, які створили довготривалі бар'єри для інклюзії. Проведено порівняльний аналіз корпусів Факультету радіофізики КНУ (1975), архітектурного факультету КІБІ/КНУБА (1982) та Інституту міжнародних відносин КНУ (1979–1986) у контексті сучасних вимог універсального дизайну. Результати демонструють необхідність комплексної модернізації для створення справді інклюзивного людського середовища. Матеріали дослідження мають практичне значення для розробки стратегій адаптації існуючого фонду навчальних будівель до потреб інклюзивної освіти та формування нових підходів до проектування освітнього простору в Україні.

МЕТАМОДЕРН В УКРАЇНСЬКОМУ ГРАФІЧНОМУ ДИЗАЙНІ (НА ПРИКЛАДІ КОРПОРАТИВНОЇ АЙДЕНТИКИ)

2025-10-09T15:33:13+03:00

Мета статті – на прикладі корпоративної айдентики розглянути прояви метамодерну у сучасному графічному дизайні України; простежити трансформацію принципів створення знакової графіки, запозичених у модернізму та постмодернізму; виявити нові якості метамодерної айдентики, що сформувались як реакція на осциляцію метамодерну та віртуалізацію графічного дизайну. Методика дослідження ґрунтується на історичному та системному підходах і поєднує теоретичні методи порівняльного, комплексного аналізу й екстраполяції з прийомами емпіричного мистецтвознавчого образно-стилістичного й композиційного аналізу. Наукова новизна роботи полягає в екстраполяції теоретичних знань про загально культурне підґрунтя метамодерну на сучасну практику графічного дизайну. Уперше приклади корпоративної айдентики розглянуто у контексті специфіки метамодерну, а саме використання окремих методів і прийомів попередніх парадигм (модернізму та постмодернізму). Зроблено висновки щодо важливих аспектів метамодерну та їх проявів у галузі корпоративної айдентики. У висновках підсумовано, що знакова графіка є найбільш динамічною галуззю графічного дизайну, в якій найяскравіше відбиваються найпрогресивніші тенденції дизайнерського проєктування. Зокрема, констатовано, що сучасна корпоративна айдентика розвивається завдяки запозиченню найяскравіших рис модернізму (детермінованість проєктних рішень, системний підхід, чітка конструктивна побудова) та постмодернізму (емоційна глибина, відкритість простору до адаптації розробок до різних носіїв та контексту, здатність до анімації тощо. Також зазначено, що важливими специфічними рисами метамодерної айдентики є просування національної ідеї. Все це дозволяє стверджувати, що сучасна корпоративна графіка демонструє високий рівень проєктних розробок та потужний потенціал для її подальшого розвитку.

ПАРТИСИПАТИВНЕ МИСТЕЦТВО ТА ІНСТИТУЦІЙНА КРИТИКА: ТОЧКИ ПЕРЕТИНУ ТА ПРОБЛЕМИ ВЗАЄМОДІЇ

2025-10-09T15:36:52+03:00

Метою дослідження є аналіз взаємозв'язків практик партисипативного мистецтва та інституційної критики, а також порівняння методів та способів взаємодії двох напрямків в роботах художників Ханса Хааке, Андреа Фрейзер та Рікріта Тіраванії. У статті використані історичний, компаративістський, аналітично-описовий, та метод узагальнення для виокремлення основних рис партисипативного мистецтва і інституційної критики, та окреслення форм їх поєднання в конкретних мистецьких творах. Завдяки аналізу теоретичних праць Бенджаміна Бухло, Клер Бішоп, Ніколя Бурріо, Алана Капро та Гранта Кестера, у статті розглянуті історичні передумови виникнення партисипативного мистецтва та інституційної критики, а також проаналізовані різні підходи до аналізу і історичної оцінки даних мистецьких практик. Було обґрунтовано, що аналіз відмінностей та спільностей інституційної критики та партисипативного мистецтва доцільно проводити кейс-методом, аби виявити діалог між двома практиками, оцінити два явища за масштабністю та змістом, та вказати на контекст їх здійснення та відтворення. На прикладах аналізу робіт Ханса Хааке, Андреа Фрейзер та Рікріта Тіраванії встановлено, що партисипативний підхід в мистецтві може використовуватися практиками інституційної критики для конфронтаційного та викривального способу демонстрації прихованих політичних та економічних механізмів діяльності інституцій, або ж набувати дискурсивного характеру та стверджувати соціальні взаємодії в рамках виставкового простору. З'ясовано, що партисипативний підхід в інституційній критиці може набувати форми інсталяції, перформансу або хепенінгу. Дослідження дає перспективи та теоретичне підґрунтя для подальшого аналізу перетину партисипативних практик з інституційною критикою в діяльностях таких українських мистецьких колективах як група Р.Е.П., група SOSka або ж “Відкритої групи”.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ АНАЛІЗУ ВІЗУАЛЬНОЇ МОВИ ВОЄННОГО ПЛАКАТУ

2025-10-09T15:39:22+03:00

У статті розглянуто теоретико-методологічні засади аналізу візуальної мови воєнного плаката як форми візуальної комунікації, що функціонує в умовах надзвичайної соціально-політичної напруги. Розкрито роль воєнного плаката як інструменту візуального впливу, мобілізації та формування колективних уявлень про ідентичність, цінності та антагонізми часу, що забезпечує ефективність його комунікативного впливу. Стаття має теоретичний характер і спрямована на узагальнення та систематизацію наукових підходів до аналізу візуальної мови воєнного плаката як феномена візуальної комунікації. Теоретичні засади дослідження визначають основоположні наукові концепції, які забезпечують розуміння сутності об’єкта дослідження – візуальної мови воєнного плаката. Теоретичне підґрунтя аналізу становлять наукові концепції семіотики, теорії візуальної комунікації, культурологічні інтерпретації візуальних знакових систем, а також теорії пропаганди. Метою статті є окреслення наукових підходів до інтерпретації візуальної мови воєнного плаката, визначення інструментарію її аналізу та систематизація методів, що дозволяють досліджувати цілісну структуру візуального повідомлення у його соціокультурному контексті. Визначення ефективних методів аналізу а також формування дослідницької моделі аналізу плакатів сприяють об’єктивному осмисленню образотворчих рішень, типографіки, кольорової та композиційної систем як знакових конструкцій. Особливу увагу приділено поєднанню семіотичного, візуально-структурного, іконографічного аналізу як міждисциплінарному комплексу, здатному відобразити як естетичний, так і пропагандистський потенціал плакату. Дослідження дозволило глибше зрозуміти механізми формування дієвих комунікативних візуальних образів у плакатному дизайні, їхнє культурне кодування та функціонування у контексті війни, ідентичності та суспільної пам’яті.

АРТ-ПРАКТИКИ ЯК ЧИННИК АДАПТАЦІЇ ТА ВІДНОВЛЕННЯ ЗАХИСНИКІВ (НА ПРИКЛАДІ ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА)

2025-10-09T15:42:17+03:00

У статті розглядається діяльність ветеранських просторів, що функціонують на Івано-Франківщині, метою яких є відновлення та адаптація захисників, зокрема засобами мистецтва. Актуальність проблематики наукової розвідки продовжує низку наукових досліджень, присвячених темам соціальної адаптації захисників, ветеранів, інших соціальних груп, що мають певні травматичні досвіди через війну росії в Україні. Якщо до повномасштабного вторгнення на території області діяло кілька таких центрів, якими в основному опікувалися окремі ініціатори на волонтерських засадах та благодійні фонди, то з початком гострої фази російсько-української війни цей процес значно активізувався. Нині діяльність центрів для військових та ветеранів, зокрема тих, що діють в місті та області, має підтримку на рівні державних структур, водночас активне залучення громадських організацій та меценатів продовжує допомагати розвиватися таким установам. Втім, саме творча складова діяльності таких просторів продовжує залишатися ініціативою окремих творчих особистостей, волонтерів, арт-терапевтів. Метою статті є висвітлення різнопланових креативних подій та ініціатив, що проводяться митцями й волонтерами для військових і ветеранів у місті Івано-Франківську та в області, які спрямовані на соціалізацію захисників та їхню більш гнучку адаптацію до цивільного життя. Потреба створення умов для мистецької діяльності у таких закладах та поза ними є беззаперечною, адже поряд із фізичною та психологічною реабілітацією у комплексі має бути відновлення ментального здоров’я, а також соціалізація й адаптація засобами мистецтва. Різні мистецькі форми мають потужний потенціал як інструменти осмислення травматичних переживань, сприяють підтримці психологічної стійкості, збереженню культурної ідентичності тощо. Саме мистецтво є вагомим чинником адаптації та відновлення військових і ветеранів, де найкраще себе проявляють активні форми – залучення захисників до будь-якого творчого процесу, і така діяльність нині активно впроваджується у відкритих центрах для військових та ветеранів в Івано-Франківську, зокрема «МріяДія» при обласній клінічній лікарні, «Ветераницивільні ПЕТРОС» на Промприладі, «Франко-Гражда» у с.Пороги та ін.

РІЗНОВИДИ ФОРМ ТОНКОКЕРАМІЧНИХ ТЕРІНІВ УКРАЇНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТЬ

2025-10-09T15:45:20+03:00

Мета статті – розкрити формотворчі, композиційні та художньо-образні особливості терінів (чаш для супу і других страв) в українському мистецтві фарфору-фаянсу ХІХ – початку ХХ сторіч. Значну увагу приділено асортименту форм, специфіці декорування сюжетним й орнаментальним розписом таких предметів вітчизняної тонкої кераміки. Наголошено на споріднених рисах продукції окремих виробництв Київщини, Волині, Галичини, Слобожанщини окресленого періоду з огляду на певні спільні формотворчі та технологічні досягнення, традиції оформлення виробів квітковими мотивами, одрукуванням. Основна ідея дослідження полягає у співставленні тричасткових (з подіумом) та двочасткових (чаша + накривка) різновидів форм терінів Корця, Баранівки (нинішні терени Житомирщини), Межигір’я (Київщина) з продукцією Глинська (на Львівщині) та Буд (Харківщина). Інструментарій дослідження спирається на сукупність принципів, підходів і методів. Так, використано принцип наукової всебічності, мистецтвознавчий і дизайнерський підходи, аксіологічний, онтологічний, просопографічний, компаративний, кроскультурний, культуротворчий, типологічний і метод мистецтвознавчого аналізу. З-поміж важливих завдань дослідження наголошено на потребі узагальнити інформацію щодо поодиноких форм ваз для супу і других страв класичного періоду розвитку вітчизняного фарфору-фаянсу задля їх порівняння; розглянути різновиди оздоблення виробів різноманітними типами декорування, конструкцію творів і технологічні аспекти виробництва. Для розкриття художньої культури формотворення вказаних центрів фарфору-фаянсу наведено дані просопографічних джерел, розшуканих в архівах Києва та Харкова (Центральний державний історичний архів України в м. Києві, Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва України, Державний архів Харківської області). Розкрито джерела інспірацій деяких формотворчих рішень різних підприємств, пов’язаних з творчою діяльністю когорти майстрів, котрі потрапили з Корця до Межигір’я, Баранівки, Городниці, Дибинців і вплинули на певні пластичні рішення Волині, Київщини, Галичини та стали джерелом взорування й для виробництв тонкої кераміки інших регіонів етнічної України.

АСОЦІАТИВНА ТА РЕКОНСТРУКТИВНА ФОТОГРАФІЇ МАНЕКЕНІВ ЯК ФОРМИ ФОТОТЕРАПІЇ У РЕАБІЛІТАЦІЇ ПОСТРАЖДАЛИХ ІЗ БОЙОВИМИ ПСИХІЧНИМИ ТРАВМАМИ

2025-10-09T15:49:41+03:00

Наявність великої кількості постраждалих у ЗС України від бойових психічних травм (БПТ) потребує підвищення ефективності всього реабілітаційного процесу та максимального залучення сюди різноманітного арсеналу засобів, включаючи використання неінвазивних креативних арттерапевтичних форм та методів, у тому числі фототерапії, зокрема таких її форм, як асоціативна та реконструктивна фотографія. Доступність такого виду терапії обумовлена тим, що сьогодні практично кожна пересічна людина, маючи різноманітні гаджети, може створювати, обробляти, зберігати і пересилати світлини, що дає масштабний ресурс для фототерапевтичної практики. Особливо актуальним питання реабілітації стало від початку російсько-української війни. Враховуючи нові виклики постійно ведеться пошук нових адекватно-креативних методів реабілітації як психологами та військовими культурологами. Психологічна підтримка персоналу Збройних Сил України є важливою складовою забезпечення боєздатності військ та формування здорового суспільства, значна частина якого – це ветерани, які пережили БПТ. Переважна більшість з них не мають мистецького досвіду та не завжди радо сприймають арттерапію через побоювання виявити слабкість в цій сфері, що посилюється подібними відчуттями через травми фізичні та психологічні. Саме для таких випадків реконструктивна фотографія підходить найбільше, створюючи відчуття безпеки та контрольованості процесу. Мета статті – розглянути і проаналізувати арттерапевтичний досвід застосування в культурологічному забезпеченні реабілітації учасників бойових дій з БПТ фотографування манекенів в якості об'єктів арттерапевтичних асоціативних та реконструктивних фотосесій, як додаткового креативного засобу підвищення ефективності реабілітаційного процесу.